За пів століття виробництва кількість випущених «Бойових Соколів» упевнено наближається до 5 тисяч. Винищувач перебував і продовжує перебувати на озброєнні…
Україна добре відома у світі як держава-розробник та виробник бронетехніки. Про історію вітчизняного танкобудування, яка налічує понад століття, Інформаційному агентству АрміяInform розповів знаний дослідник бронетанкової техніки доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
Т-55 став першим у світі серійним танком, обладнаним системою радіаційного захисту
— Яким був доробок українських конструкторів і виробничників у розвиток танкобудування після звільнення України від нацистів та в перші післявоєнні десятиліття?
— Восени 1943 р. почався процес відновлення танкового виробництва у Харкові. Відбудоване підприємство отримало позначення № 75, яке до війни носив Харківський завод дизельних двигунів (номер 183 лишився за Уральським заводом). Невдовзі замість «номерного» позначення, яке прямо вказувало на військове призначення підприємства, запровадили нейтральну назву «Харківський завод транспортного машинобудування». Дійсно, на підприємстві випускали й транспортні машини, однак головною продукцією ХЗТМ, як і у довоєнні роки, залишались танки.
Для виробництва у Харкові обрали танк Т-44, створений Олександром Морозовим в «уральський» період на базі дослідних зразків Т-34М і Т-43. Головними відмінностями від Т-34 стали торсіонна підвіска замість пружинної свічкової типу Крісті та поперечне розташування двигуна. Це дозволило зменшити габарити машини і одночасно збільшити внутрішній заброньовий простір.
Т-44 прийняли на озброєння в липні 1944 р. До травня 1945 р. в Харкові виготовили 190 таких танків, до припинення випуску в 1947 р. — 1823 танки. ХЗТМ став єдиним у срср виробником танків цього типу. Т-44 не встиг взяти участь у Другій світовій війні. Єдиною бойовою операцією, в якій використовувались такі танки, було придушення революції в Угорщині у 1956 р. З озброєння радянської армії Т-44 зняли наприкінці 1970-х років.
Т-44 не став основним танком радянської армії, оскільки його озброєння вже вважалось надто слабким і не відповідало вимогам часу. З жовтня 1944 р. у російському нижньому тагілі під керівництвом Олександра Морозова проектувався танк Т-54. У 1947 р. завод № 183 випустив установочну партію, а 1948 р. почався серійний випуск одразу на трьох підприємствах — заводах № 183 у нижньому тагілі, № 75 у Харкові та № 174 в омську. Т-54 «зразка 1948 року» озброювались 100-мм гарматою Д-10Т і трьома 7,62-мм кулеметами СГМТ (один у башті, спарений з гарматою, і два курсових — у броньованих скриньках на надгусеничних полицях). Збільшення калібру гармати призвело до зменшення боєкомплекту: на Т-54 він становив 34 снаряди замість 58-ми на Т-44. Від танків установочної партії серійні Т-54 відрізнялись удосконаленим прицілом та встановленням гідравлічних амортизаторів на крайні вузли підвіски.
У 1951 р. почався випуск Т-54 «зразка 1951 року», який отримав нову півсферичну башту підвищеної снарядостійкості й вдосконалене прицільне обладнання. Того ж року до Харкова за його власним бажанням був переведений Олександр Морозов, який очолив місцеве конструкторське бюро. Це бюро, відоме як Харківське конструкторське бюро з машинобудування (ХКБМ), займалось удосконаленням Т-54 та перспективними розробками.
Новим етапом розвитку конструкції Т-54 став танк Т-55, який з’явився у 1958 р. Головною його відмінністю від базової моделі стало встановлення системи радіаційного захисту: Т-55 став першим у світі серійним танком, обладнаним такою системою. На ХЗТМ Т-55 випускався у 1958–1962 рр., а у 1963–1967 рр. (паралельно з налагодженням випуску нового танка Т-64) виготовлявся вдосконалений варіант Т-55А. Він відрізнявся підвищеним рівнем протирадіаційного захисту, відмовою від курсового кулемета і низкою інших удосконалень.
Загальна кількість випущених танків Т-64 усіх модифікацій перевищила 8000 екземплярів
— Танки Т-64 та Т-72 були найбільш розповсюдженими бойовими машинами в останні роки срср. І знову-таки, в рф їх позиціонують як російські розробки. Наскільки це відповідає дійсності?
— У 1955 р. саме Харківське конструкторське бюро з машинобудування під керівництвом Олександра Морозова почало розробку принципово нового середнього танка з більш потужним озброєнням, кращою захищеністю та вищими динамічними характеристиками. Машина, що отримала позначення «об’єкт 430», не була прийнята на озброєння, але стала основою для розробки «об’єкта 432», що з’явився у 1962 р. і був прийнятий на озброєння під позначенням Т-64. Цей танк відзначався цілою низкою нововведень, що дозволило позиціонувати його як перший у світі танк третьої генерації і перевести з розряду середніх танків до нового класу основних бойових танків (що поєднували масогабаритні характеристики середніх танків із вогневою потужністю важких). Серед основних нововведень, впроваджених на Т-64 — комбінована броня (композитна багатошарова із спеціальним наповнювачем); автомат заряджання гармати (що дозволило скоротити екіпаж з 4 до 3 осіб); малогабаритний турбопоршневий багатопаливний дизельний двигун.
Озброєння Т-64 налічувало 115-мм гладкоствольну гармату Д-68 і 7,62-мм кулемет. Двигун 5ТДФ потужністю 700 к.с. дозволяв машині масою 36 т розвивати швидкість 60 км/год. У 1964–1968 рр. Харківський завод транспортного машинобудування виготовив 1192 танки Т-64.
Глибокою модернізацією Т-64 став танк Т-64А, який випускався з 1969 р. Він був озброєний новою 125-мм гладкоствольною гарматою Д-81Т. Її доповнював спарений 7,62-мм кулемет, а з 1972 р. на башті додатково встановлювався 12,7-мм кулемет у дистанційно керованій установці (вперше застосованій на радянських танках саме на Т-64А — раніше встановлювались турелі з ручним керуванням).
З 1973 р. велась розробка танка Т-64Б («об’єкт 437») з гарматою Д-81ТМ, системою керування вогнем 1А33, а також комплексом керованої ракетної зброї 9К112 «Кобра» (протитанкові керовані ракети запускались через ствол гармати). Т-64Б прийняли на озброєння у 1976 р., а разом із ним — також спрощений і дешевший варіант Т-64Б-1 (без комплексу керованої ракетної зброї). До 1985 р. ХЗТМ випускав одночасно одразу три варіанти Т-64: Т-64А, Т-64Б і Т-64Б-1. Обсяг виробництва Т-64Б становив приблизно 4200 екземплярів, а Т-64Б-1 — 1200. Розвиток протитанкових засобів зумовив необхідність посилення захисту танків. Збільшувати товщину броні уже було неможливо, довелось шукати інші шляхи. Одним з них став динамічний захист: встановлення на броню невеликих коробочок із зарядом вибухівки. У разі влучання в такий блок вибухівка детонувала, знижуючи пробивну здатність снаряду. У 1985–1987 рр. ХЗТМ випускав танки Т-64БВ і Т-64БВ-1 (відповідно — із комплексом керованої зброї «Кобра» та без нього), обладнані блоками навісного динамічного захисту «Контакт». Загальний обсяг випуску танків Т-64 усіх модифікацій перевищив 8000 екземплярів.
У 1974 р. серійний Т-80 коштував 480 тис. крб., а Т-64А – 143 тис. крб.
У Радянській армії танки родини Т-64 вважались зброєю першого удару (зброя прориву) — ними насамперед комплектувались дивізії групи радянських військ у Німеччині. За кордон Т-64 не постачались — для союзників срср призначались більш прості танки.
Радянське військово-політичне керівництво у 1960-х роках розглядало Т-64 як єдиний основний бойовий танк. Однак спроби налагодити його випуск на заводах у російських нижньому тагілі й омську призвели до появи ще двох моделей. У нижньому тагілі впровадили у виробництво Т-72 — спрощений варіант Т-64 із двигуном В-46 (розвиток В-2, який встановлювався ще на Т-34) й іншою ходовою частиною. В омську ж почали випуск Т-80 — глибоко модифікованого Т-64 із газотурбінним двигуном. Ця машина стала фаворитом радянського керівництва, незважаючи на високу ціну: у 1974 р. серійний Т-80 коштував 480 тис. крб., а Т-64А — 143 тис. крб. Тоді ж планувалось налагодити випуск Т-80 і у Харкові. Однак ХКБМ запропонував альтернативу — новий дизельний двигун 6ТД (1000 к.с.), за потужністю порівняний із газовою турбіною. У підсумку газотурбінних танків Т-80У у Харкові випустили тільки 45, а з 1987 р. почали виробництво танків Т-80УД «Береза» («об’єкт 478Б»). Ця модель комплектувалась двигуном 6ТД і важила 46 т. Озброєння відповідало Т-64Б, але встановлювалась інша система керування вогнем (1А45) і комплекс керованої ракетної зброї (9К119). З 1988 р. замість навісного динамічного захисту встановлювався вбудований. У першу чергу Т-80УД надходили на озброєння так званих парадних таманської й кантеміровської дивізій, дислокованих у підмосков’ї.
Відомі спецмашини створені з використанням елементів конструкції Т-64
— Крім розробки танків, якими ще проєктами в галузі бойових броньованих машин знані українські конструктори і виробничники?
— З використанням елементів конструкції Т-64 було створено кілька машин спеціального призначення. Зокрема, з 1979 р. випускався важкий багатоцільовий неброньований транспортер-тягач МТ-Т «Еней» (прийшов на зміну тягачеві АТ-Т). За ходовою частиною він уніфікований із танком Т-64, але замість двигуна 5ТДФ встановлений простіший в експлуатації В-46-5 потужністю 710 к.с. Маса тягача становить 25 т, вантажопідйомність – 12 т. «Еней» може буксирувати причепи масою до 25 т.
На базі МТ-Т створено й випускається кілька зразків інженерної техніки: шляхопрокладач БАТ-2, котлованна машина МДК-3, бульдозер БГ-1, підйомний кран КГС-25, пожежна машина (порошкового гасіння) УПГ-92.
Ще однією машиною спеціального призначення, створеною на базі вузлів Т-64, став середній плаваючий транспортер ПТС-2. Він був створений у конструкторському бюро Ворошиловградського (Луганського) тепловозобудівного заводу у 1973 р. і випускався цим же підприємством. ПТС-2, так само, як і МТ-Т, використовує ходову частину танка Т-64 у поєднанні з двигуном В-46-5. Машина призначена для переправи через водні перешкоди неплаваючої техніки (наприклад, автомобілів) масою до 12 т та особового складу (до 75 осіб). ПТС-2 може буксирувати спеціальний плаваючий причеп ПКП, що дозволяє одним рейсом переправляти, наприклад, автомобіль-тягач і гармату. При масі 24,2 т ПТС-2 може пересуватись по шосе зі швидкістю до 60 км/год, а на плаву швидкість становить 12 км/год. У 1988 р. був створений удосконалений плаваючий транспортер ПТС-3. Він зберіг шасі й силову установку попередника, але вантажопідйомність на плаву зросла до 16 т, а швидкість — до 15 км/год.
«Оплот» — нова епоха українського танкобудування
— За роки Незалежності Україна постійно перебувала в чільній «десятці» провідних світових експортерів зброї. І знову-таки, ми там постійно конкурували з росіянами. За рахунок чого наші вироби перемагали сусідів-конкурентів?
— Після розпаду срср і здобуття Україною Незалежності обсяги виробництва танків на ХЗТМ суттєво скоротились — потреби Збройних Сил України були значно менші, ніж радянської армії. Харківське підприємство розпочало активний пошук зарубіжних покупців. Найбільшим успіхом став контракт із Пакистаном, відповідно до якого у 1997–1999 рр. було поставлено 320 танків Т-80УД.
Паралельно під керівництвом генерального конструктора бронетанкового озброєння України Михайла Борисюка велись роботи з удосконалення танка. У 1999 р. на озброєння ЗСУ прийнято танк Т-84 («об’єкт 478ДУ2») із двигуном 6ТД-2 (1200 к.с.), новою баштою, вдосконаленим динамічним захистом та іншими змінами. У серійне виробництво впровадили варіант Т-84У «Оплот», на якому замінено значну частину російських комплектуючих. Однак через недостатнє фінансування було виготовлено тільки 12 таких танків.
У 2009 р. було прийнято на озброєння ЗСУ вдосконалений танк БМ «Оплот» (відомий також як «Оплот-М»), який серійно виробляється з 2013 р. і постачався також на експорт (до Таїланду). Крім того, реалізувалися програми модернізації раніше випущених танків Т-64Б і Т-64БВ (які становили основу танкового парку Збройних Сил України) — Т-64БМ «Булат» і Т-64Б1М. Модернізація передбачала встановлення двигуна 5ТДФМ (850 к.с.) або 6ТД-1 (1000 к.с.), нового комплексу керованої зброї ТАКО-621 українського виробництва (з протитанковими ракетами «Комбат»), вбудованого динамічного захисту «Ніж», внесення низки інших удосконалень. Водночас українська промисловість пропонувала (переважно на експорт) кілька варіантів модернізації танків Т-55 і Т-72.
