Смертельний інцидент стався над грецьким островом Карпатос в Егейському морі в контексті Егейської суперечки — конфлікту між двома державами-членкинями НАТО щодо суверенітету та суміжних…
Сьогодні на деяких напрямках російсько-української війни точаться запеклі ближні бої, коли відстань між противниками становить усього декілька десятків метрів. Російське командування ще влітку 2022 року, замість класичних для збройних сил рф батальйонних тактичних груп (БТГр), почало робити акцент на використання штурмових загонів (ШтЗ), у яких менше бронетехніки (замість танкової роти в БТГр — танковий взвод в ШтЗ) і більше штурмової піхоти.
Це призвело не лише до використання нового бойового порядку, а й до зміни тактики дій військ. На провідне місце на полі бою вийшла штурмова піхота, а штурмовий взвод у кількості 12-15 осіб, розбитих на штурмові трійки, став основним елементом бойового порядку штурмового загону. Ця тактика отримала назву «тактика малих груп легкої піхоти», і вона стала ефективним засобом «протискання» та захоплення позицій противника там, де могли виникнути проблеми в організації нашої оборони.
Основними ознаками тактики «малих груп» стало те, що в боях використовується (в переважній більшості) стрілецьке озброєння, а бойові зіткнення відбувають на короткій відстані між противниками. Це — ближній бій. Такі бої сьогодні відбуваються на Бахмутському, Вугледарському і Рубіжнянському напрямках, і вони характерні для дій, коли метою є знищення противника в оборонних спорудах, боїв уночі, в лісі, під час вуличних боїв у населених пунктах.
У таких умовах бронетехніка стає неефективною, а вогонь артилерії і удари авіації становлять загрозу для своїх військ. У результаті вести бій штурмовим групам доводиться самотужки, застосовуючи лише штатне стрілецьке озброєння і гранатомети.
Кілька місяців тому, перебуваючи на так званій другій лінії, мені випала нагода зустріти офіцера з позивним «Вчитель» і його «бойовиків». Ця зустріч залишила помітний слід у пам’яті, адже я став свідком того, як людей, в минулому мирних професій, насправді вчили воювати… Не просто тренували влучно стріляти, не просто показували, як діяти з гранатами й мінами, не просто навчали копати траншеї і будувати укріплення. Їх робили стрільцями, гранатометниками, кулеметниками і снайперами, які могли виконувати найскладніші завдання безпосередньо на полі бою.
«Вчитель» — позивний підполковника на ім’я Ігор. Під час широкомасштабного вторгнення він повернувся до Збройних Сил України, а до того працював викладачем «Захисту України» в одній із Запорізьких шкіл. Тепер він командир згаданих «бойовиків», основне завдання яких — навчити бійців свого з’єднання правильно, а головне ефективно застосовувати наявне озброєння, та вміло діяти в бою.
«Бойовиками» називають офіцерів відділу бойової підготовки однієї з бригад територіальної оборони, яка діє на Запорізькому напрямку. Цих «бойовиків» у з’єднанні є декілька, кожен з них свого часу проходив службу в різних спецпідрозділах і має чималий досвід бойових дій під час АТО/ООС, дехто до того ж брав участь у миротворчих операціях чи працював у серйозних міжнародних охоронних структурах.
Тобто навіть ближній бій для цих фахівців не є чимось «особливим» і «незвіданим». Як діяти під час нього і як застосовувати свою зброю, щоб перемогти — на думку «Вчителя» — це не механічний процес, який можна відпрацювати на тренуваннях до автоматизму. Головне — це розуміти і усвідомлювати сенс власних дій і дій своїх побратимів у кожній конкретній бойовій ситуації.
— Наприклад, — розповідає підполковник «Вчитель», — щоб сховатися від ручної гранати, яка прилетіла від ворога і впала поруч, потрібно впасти на землю, голову (якщо немає шолома) прикрити долонями, рот відкрити (щоб барабанні перетинки не пошкодились від вибухової хвилі). Перший, хто побачив гранату, подає сигнал: “Граната справа (ліворуч, спереду, ззаду).
Усі мають діяти впевнено, спокійно і чітко, знаючи характеристики гранати і усвідомлюючи результат її застосування. «Після того, як ви почули характерне клацання, з яким спрацьовує капсуль-запалювач гранати, у вас є ще мінімум три секунди для того, щоб від неї вберегтись, але варто також знати, що й ворог, який її кинув, від вас зовсім поруч, всього за 20-30 кроків, — продовжує «Вчитель». — Тому бійців необхідно навчати і тренувати таким чином, щоб потрапивши під масований вогонь вони хоча б не розгубились.
Загалом ближній вогневий бій на закритій місцевості — це серія локальних сутичок, успіх у яких визначається навичками та вміннями кожного окремого бійця, а в командирів фактично немає можливості керувати своїми підлеглими, оскільки їх чують і бачать лише 2–3 бійці, які перебувають поруч. Тому розбиття взводу на штурмові трійки є не лише вимушеним, а й тактично правильним рішенням. У кожній трійці, бійці, як мінімум, повинні розуміти і прикривати один-одного.
Досвід і вміння дають певну перевагу над противником у таких зіткненнях, адже вижити в ближньому бою досить складно. Крім того, варто знати й невеликі хитрощі, які теж допоможуть вижити під час такої сутички. Командирам, щоб успішно оцінити обстановку у такому виді бою, потрібно на слух, за щільністю вогню противника, навчитися визначати його чисельність, озброєння, розташування на місцевості й напрямок, де він зосереджує основні свої зусилля.
Кожен боєць, згідно зі своїм наявним озброєнням, повинен самостійно обирати цілі та вражати їх (гранатометник — техніку, ворожі укріплення, скупчення живої сили; кулеметник — вогневі засоби противника та скупчення живої сили; снайпер — командирів, водіїв, зв’язківців і так далі). Але, крім цього, й кожен командир повинен давати цілевказівки своїм підлеглим на ураження важливих цілей. Для цього командири повинні мати 1-2 магазини, повністю споряджених трасуючими набоями. Для процесу цілевказання потрібно приєднати цей магазин і вистрілити 2-3 рази одиночними пострілами в бік потрібної цілі. Інші стрільці, помітивши трасу від першої кулі, по 2-му та 3-му пострілах уточнюють розташування цілі та зосереджують на ній вогонь.
За можливості під час ближнього бою варто застосовувати ручні й ствольні гранати, а вогонь всіх наявних вогневих засобів слід концентрувати на найактивнішому осередку опору. Тобто, якщо перед вами в повний зріст тікає троє бійців противника, і лише один заліг за укриттям і веде вогонь, то в першу чергу потрібно знищити того, хто стріляє, а не віддавати пріоритет легшій і безпечнішій цілі.
У разі раптового нападу противника слід впасти за найближче укриття, одночасно готуючись до бою. Досвід свідчить, що більшість недосвідчених бійців цього не роблять. Одні починають стріляти навсебіч, залишаючись на місці й стаючи для ворога гарною мішенню. Інші — падають за укриття, забуваючи зняти з плеча автомат, а потім починають вовтузитись, намагаючись дістати зброю, яка опинилася в незручному положенні, і не маючи можливості вести вогонь. Є такі, хто впадає у стан ступору чи тремору (переляк, сильне тремтіння, відсутність реакції на обстановку та команди).
Щодо певних хитрощів, то під час застосування штатного озброєння, зокрема автомата Калашникова (АК), варто зважати на певні особливості. Зокрема, пам’ятати, що технічна скорострільність АК-74 дуже висока. Магазин на тридцять набоїв вистрілюється однією чергою всього за 3 сек., 45-набойний магазин (РПК) за 4,5 сек. Часто боєць з переляку випускає однією чергою увесь магазин. Але досвідчені стрільці в бою переважно ставлять запобіжник на «одиночний» вогонь та стріляють частими пострілами, уточнюючи наведення після кожного пострілу. Темп стрільби при цьому зберігається досить високим, а влучність стає набагато вищою порівняно з стрільбою довгими чергами.
Однак у деяких ситуаціях стрільба довгими чергами просто необхідна. Зокрема, бувають випадки, коли під час штурму наших укріплень на близькій відстані з’являються відразу кілька озброєних противників. У таких випадках часу на прицілювання немає, проте можна приблизно навести ствол автомата не по мушці, а в напрямку. Але врахувати, що автомат АК-74 під час стрільби чергами веде вправо та вгору. Тому, як порада, таку стрільбу бажано починати з найближчої лівої цілі.
У разі ведення бойових дій у населених пунктах, у лісистій місцевості чи траншеях завжди висока ймовірність зустріти противника на дуже близькій відстані. Наприклад, якщо дозорний чи патрульний зустрівся впритул з одним бойовиком, то йому можуть допомогти навички рукопашного бою чи ніж.
Головне в таких випадках діяти спокійно, не панікувати, а рішуче атакувати ворога. Але якщо перед вами один противник і його руки вже вчепилися у ваш автомат, і за ним у декількох кроках стоять ще 2-3 бойовики? Для таких випадків необхідно мати допоміжну зброю ближнього бою (пістолет). Якщо стрілець, озброєний автоматом, має ще й пістолет, він може швидко перейти до його застосування. Але це більше порада для офіцерів і розвідників, які можуть собі дозволити мати для ближнього бою пістолет. Іншим бійцям обов’язково необхідно мати тактичний ніж, який можна швидко вихопити зі спорядження, чи хоча б піхотну лопатку.
Основне правило на війні — ніколи не розлучатися зі зброєю. Як тільки покинув територію, яка охороняється — зброю з рук взагалі не випускай, тримай її зручно, щоб завжди бути готовим до бою. Крім згаданих вище двох-трьох магазинів з трасуючими набоями, які повинен мати командир, бажано, щоб і кожен боєць теж мав по одному такому магазину. Це магазин, призначений на крайній випадок, для позначення свого місцезнаходження або для цілевказівки своїм.
Кріплення магазину в автоматів Калашникова незручне для швидкого перезаряджання. Неможливо і незручно від’єднувати порожній магазин, одночасно тримаючи тією ж рукою новий споряджений. Тому в напруженій сутичці не чекайте повного спустошення магазину. Якщо з набою використано декілька набоїв і в бою виникла пауза, змініть «ріжок», а частково спустошений залиште в резерві.
Щоб не витрачати час на пересмикування затвора під час заряджання, починаючи споряджати магазин, вставте першими три трасуючі набої. Тоді під час стрільби, помітивши, що вийшла трасуюча куля, ви знатимете, що залишилися лише два набої. Можна вистрілити ще раз і, від’єднавши порожній «ріжок», замінити його на повний. Оскільки останній патрон уже надіслано до патронника, пересмикувати затвор не потрібно.
Порожній магазин у бою зазвичай кидають на землю, або у спеціальну «сумку скидання», яка носиться позаду на поясі, щоб він не заважав, і щоб не переплутати із повними магазинами. За необхідності порожній «ріжок» можна кинути в супротивника, імітуючи кидок гранати для прикриття свого перезаряджання.
У рукопашній сутичці порожній магазин можна кинути, цілячись у обличчя противника. Потренувавшись, можна навчитися кидати магазин так, щоб він своїм зубцем влучав ворогові в лоб або скроню. Якщо кидок сильний, то попадання завдає людині значної шкоди.
Чому краще діяти бойовими трійками, тому що втрьох бійцям простіше взаємодіяти: якщо один дістає поранення, удвох його легше витягти з-під вогню. Якщо в когось трапиться затримка у стрільбі (через несправність або перезаряджання), двом його зручніше прикривати. (У цьому випадку подається сигнал «Прикрий!», прикриваючий повинен відповісти «Тримаю»). Трійки досить просто формувати, додаючи автоматника до розрахунків кулеметів, РПГ і АГС.
Щодо «роботи з підствольників» (стрільбі з 40-мм підствольного гранатомета ГП-25 «Костер». — Авт.). Тут теж є невеликі хитрощі. Натискати на спуск ГП-25 правою рукою дещо незручно, адже він розташований занадто далеко. Щоб було краще стріляти з «підствольника», у плече треба упирати не приклад, а пістолетну рукоятку автомата. Таке положення зброї навіть зручніше під час стрільби лежачи. У разі стрільби навісною траєкторією приклад автомата треба упирати в землю. У такому випадку гранати у ствол ГП-25 повинен вставляти помічник, а стрілець фіксує положення автомата, запам’ятовує його і залежно від того, де був спалах від попереднього пострілу, змінюючи нахил ствола, вносить поправки у стрільбу.
Тактико-технічні характеристики ГП-25:
- Калібр — 40 мм;
- Довжина ГП-25 — 320 мм;
- Вага без гранати — 1,5кг;
- Ефективна дальність стрільби — 150 м.
Ведучи бій у місті чи у траншеях, не варто забувати, що зведення гранати для ГП-25 відбувається після пострілу через 10-20 метрів польоту. У ближньому бою під час стрільби у вікна будівель на меншій відстані гранати можуть просто не вибухнути.
Пересуваючись на полі бою, стрільці повинні тримати автомат не відриваючи приклад від плеча, ствол при цьому трохи опускаючи донизу. З цього положення швидше і зручніше приготуватись до бою і влучної стрільби. Звичайно, можна вести вогонь і «від живота», але тоді вразити ціль першими пострілами можна лише на дуже коротких відстанях (5-10 метрів). Хороші стрільці спеціально тренуються у стрільбі з цього положення і можуть вразити ростову мішень першими пострілами з відстані 20-50 метрів. Якщо ж ціль розташована далі, то вразити її з такого положення доволі важко.
До речі, особливу увагу варто б приділити роботі гранатометників, особливо озброєним РПГ-7 (40-мм ручний протитанковий гранатомет. — Авт.). Досвід дій різних незаконних збройних формувань і терористичних угруповань показав, що застосування ними РПГ-7 є доволі поширеним, адже в умовах коли недостатньо артилерії, чи неможливо її застосовувати на РПГ, покладається додаткове завдання щодо «артилерійської» підтримки бойових дій малих груп штурмової піхоти. І ця підтримка ручними гранатометами іноді здійснюється навіть ефективніше, ніж «велика» артилерійська.
Тактико-технічні характеристики РПГ-7:
- Калібр — 40 мм;
- Довжина — 950 мм;
- Вага — 6,3 кг;
- Дальність прямого пострілу — до 700 м;
- Прицільна дальність — до 500 м;
- Початкова швидкість гранати — 112-145 м/с;
- Бронебійність — до 750 мм.
Під час відбиття атак і штурмових дій російських військ у ближньому бою на багатьох напрямках для масованого вогню нашими командирами створювались спеціальні групи гранатометників. Особливістю тактики дій таких груп є те, що бронетехніка знищується послідовним зосередженням вогню декількох гранатометів по одному бронеоб’єкту з відстані від 20 до 50 метрів. Від такого вогню не рятує навіть динамічний захист і екрани, які додатково встановлюються росіянами. Подібні «засоби захисту» збиваються першими пострілами, після чого гранатометники вражають техніку в її вразливі місця.
Під час «траншейних» ближніх боїв на Соледарському і Бахмутському напрямках наші бійці активно використовують РПГ і для ведення вогню по групах піхоти. Навіть під час застосування кумулятивних (протитанкових. — Авт.) боєприпасів особовий склад уражається осколками та вибуховою хвилею в радіусі до 4-х метрів. Крім того, масований вогонь з РПГ по живій силі має серйозний деморалізуючий ефект.
Проте варто зважати, що вогнева позиція гранатометника в момент пострілу демаскується характерним спалахом та біло-сивим димом. Доволі помітний і політ гранати. Якщо на полі бою помітили такий спалах і трасу гранати, коли РПГ застосував ворог, то необхідно подати команду «Спалах, лягай!». По ній усі повинні впасти на землю (сховатись за укриття) та закрити вуха руками. Виконуючи ці дії, у разі близького розриву кумулятивної гранати, навіть якщо ви перебуваєте на відкритому майданчику, висока ймовірність, що залишитеся живим і неушкодженим.
Щодо «роботи» гранатометників, то, відкриваючи вогонь з РПГ, варто пам’ятати, що в напрямку стрільби не повинно бути різних елементів маскування і рослинності, які можуть перешкоджати польоту гранати (для недопущення вибуху гранати в разі торкання гілок чи трави захисний ковпачок із підривника знімати не потрібно). І навпаки, для придушення вогневих точок противника на верхніх поверхах будівель, з РПГ ведеться вогонь, здійснюючи прицілювання трохи вище укриттів, щоб вразити противника не тільки осколками і вибуховою хвилею гранати, але і уламками, які відколюються від стін, шматками каменю та бетону.
У бою гранатометника обов’язково мають прикривати 1-2 бійці. Вони повинні знищувати небезпечних для гранатометника ворожих стрільців, давати йому необхідні цілевказівки, стежити за тим, щоб гранатометник якнайчастіше змінював позицію (найкраще після кожного пострілу). Адже після двох-трьох пострілів гранатометник просто перестає чути звуки бою і команди та навіть отримує легку контузію. А якщо постріли влучають у ціль, то зазвичай гранатометники входять «у раж», забуваючи про запобіжні заходи. Тому за ними обов’язково мають «приглядати» бійці прикриття.
У бойових умовах гранатомет слід переносити із вставленою у ствол гранатою. Якщо погода дощова і мокро, то на гранату та ствольну частину гранатомета потрібно одягнути поліетиленовий пакет, оскільки паперова ізоляція порохового заряду легко зволожується, і це призводить до повної непридатності порохового заряду. Щоб пакет не злетів, його слід прикріпити до ствола скотчем чи чимось обв’язати. Перед пострілом пакет можна навіть не знімати, стрільбі він не заважає.
Додаткові гранати (для економії часу) краще, щоб були із приєднаними пороховими зарядами. Їх потрібно переносити на плечі за допомогою мотузки чи ременя. У такий спосіб гранати можуть переносити і гранатометник і його помічники. Для захисту гранат від води їх потрібно загортати у водонепроникну тканину або поліетилен.
Те, що РПГ-7 є дещо важчим, ніж «одноразові» гранатомети (РПГ-18 «Муха», РПГ-22 «Нетто». — Авт.), його часто не беруть у різні рейди розвідувальні й спеціальні підрозділи. Проте дальність його ефективної дії значно вища, а наявність оптичного прицілу робить стрільбу з нього доволі влучною. Тому при діях в обороні РПГ-7 — це доволі грізна зброя.
Звичайно, кожен бій, особливо ближній — це унікальне явище, і події, які відбуваються під час нього, часто не можна передбачити. Проте, бути готовими до якнайширшого сценарію — обов’язок кожного бійця, який хоче вижити і перемогти.
