Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Що більше наші війська наближаються до тимчасово окупованого Криму, то частіше можна почути занепокоєні заяви деяких, явно не байдужих до кремля західних оглядачів щодо його деокупації збройним шляхом. Мовляв, це порушить якісь міфічні «червоні лінії» та викличе шаленство Путіна, який може вчинити «щось неймовірне». І начебто «поголовно проросійськи налаштоване населення півострова зустрічатиме ЗСУ вороже». Тому тут, на їхню думку, потрібні виключно довгі мирні переговори.
І чомусь невтямки їм, що Крим — це така ж сама територія України, як Херсонська, Запорозька, Донецька й Луганська області. Та й, по-перше, з терористами не домовляються, їх у всьому світі просто знищують. А по-друге, «поголовно проросійськи налаштоване населення півострова» — це міф, який активно просуває всередині рф та поза її межами роспропаганда.
Як будуть кримчани зустрічати ЗСУ тепер, коли вони на власній шкірі відчули реальні, а не телевізійні «принади» ерефії? Коли вони вже зрозуміли, що ніякого «раю на землі» вона Криму не подарує. Ще й побачили авторитарність російської системи управління, її недолугість, брутальність, які призводять до абсолютного безправ’я простої людини? В такому сенсі запитання про характер зустрічі, мабуть, риторичне.
А щодо способу деокупації, так Україні й раніше доводилося визволяти Крим військовим шляхом. Досить згадати блискучий рейд у квітні 1918 року кримської групи військ УНР під командуванням полковника Петра Болбочана. Тоді українці від Харкова здійснили стрімкий рейд до Перекопа, Джанкоя, Сімферополя і Бахчисарая.
Після успішного штурму Перекопського валу в Кримських горах розгорілася народна війна кримських татар проти червоних узурпаторів. Скориставшись розпиленням ворожих сил, проти ночі 22 квітня Болбочан із козаками та за допомогою однієї мотодрезини без жодних втрат здійснили блискучу спецоперацію, взявши замінований Чонгарський міст. Наступного дня головні сили Кримської групи в союзі з німцями розбили більшовиків на підступах до Сімферополя, а 24 квітня першими заволоділи кримською столицею. Потім передовий загін українців зайняв Бахчисарай, а кінні дозори дісталися околиць Севастополя.
Учасник походу Борис Монкевич згадував: «Ніде по всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями й з таким захопленням, як робило це населення Сімферополя. Всі вулиці були декоровані квітами й переповнені публікою, яка радісно вітала Болбочана. Всю дорогу за самоходом (автомобілем. — Авт.) бігла тисячна юрба народу, котра проводжала побідника та свого визволителя з таким запалом, з таким ентузіазмом, якому немає порівняння, якого ніколи не можна забути».
Тому можна не сумніватися, що коли ЗСУ нарешті ввійдуть у Крим, їх зустрічатимуть не гірше, ніж Кримську групу військ УНР у квітні 1918 року. А боятися «мавпи з гранатою в лапах», що засідає в бункері на мокшанських болотах, більшість цивілізованих країн вже перестала — про що яскраво свідчить їхня нам допомога.
