Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
У Координаційному штабі відбулася зустріч з родинами оборонців окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. З родичами полонених морських піхотинців спілкувався представник Координаційного штабу.
Про це повідомляє Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Одне із запитань під час зустрічі стосувалося свідчень звільнених з полону військовослужбовців. За словами представника Координаційного штабу, одним із дуже важливих джерел інформації про наших захисників і захисниць, які перебувають у полоні чи зникли безвісти, є саме свідчення тих, хто повернувся з російської неволі. Відомості, які вони надають, впливають на зміну виду обліку: якщо військовослужбовець вважався зниклим безвісти, але від звільненого з полону про нього з’явилася інформація, то облікова категорія може змінитися на «ймовірно, полон».
Також він додав, що офіційно підтвердити полон може лише міністерство оборони російської федерації через Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Представники МКЧХ повинні мати доступ до місць утримань військовополонених, проте отримати такі дозволи від країни-агресорки вкрай складно. Але навіть відвідавши колонії і поспілкувавшись з полоненими, вони не завжди поширюють інформацію про те, які саме місця утримання вони відвідали.
Представник Штабу звернув увагу на те, що кожна зі сторін збройного конфлікту бере на себе певні зобов’язання щодо поводження з військовополоненими. Це стосується умов утримання, медичної допомоги, права на листування з родичами тощо. Мотиви не надання росією інформації про місцеперебування наших Оборонців можуть бути різні, проте в багатьох випадках окупант не дотримується міжнародних зобов’язань і не повідомляє про місця утримання українських військовослужбовців.
