На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Корені знаменитого гасла «Слава Україні!», яке набуло надзвичайної популярності серед борців за волю українського народу та незалежність української держави, сягають творчості Тарас Шевченка. Другим видатним поетом, вірш якого остаточно закріпив клич у широкому вжитку українських патріотів, став Григорій Чупринка.
читайте також:
Борець за незалежність України, він поклав на вівтар служіння Вітчизні не лише свою поезію, а й власне життя. Імовірно, саме вигук «Слава Україні!» став останніми словами Григорія Чупринки перед тим, як його розстріляли більшовицькі кати.
Перед 1917 роком Григорій Чупринка переживав тяжку життєву та творчу кризу, зумовлену загальною гнітючою атмосферою духовної задухи, що панувала в російській імперії. У роки Першої світової війни писав він мало і друкувався не надто часто. Все змінили революційні події, які захопили та збурили почуття поета, надихнули його на новий етап творчості.
Зневіра й сум зникли, й наново навернений до життя Григорій Чупринка жваво взявся до літературної та громадсько-політичної діяльності. У цей час з’являються численні шедеври громадянської лірики поета — «мужні, бадьорі, повні революційного завзяття» вірші, які він публікує в тодішніх популярних українських періодичних виданнях «Нова Рада», «Народня Воля», «Шлях», «Літературно-Науковий Вістник».
Чупринці випала доля бути співцем, трубадуром Української Національної Революції. Ряд його поезій широко увійшов в ужиток розбурханих мас, граючи ролю національних гимнів. (Лавріненко Юрій. Поет, що не хотів жити рабом (Григорій Чупринка) (До 50-ліття розстрілу – 28 серпня 1921 р. в Києві) // Нові дні: універсальний ілюстрований місячник. 1971. Ч. 258–259. С. 4).
Однією з найпопулярніших тогочасних поезій Григорія Чупринки став вірш «Гимн», який починався словами: «Слава Вкраїні, Любій Отчині, Слава до віку однині». Вперше надрукований 11 (24) травня 1917 року в одній з наймасовіших українських газет «Нова Рада», він влучно резонував з суспільними настроями й швидко зажив значного поширення та популярності.
Чималою мірою популярності поезії Григорія Чупринки посприяв видатний український композитор Кирило Стеценко, який поклав поетові слова на музику, написавши гімн «Слава Вкраїні». Того-таки 1917 року ноти твору було надруковано в Києві третім випуском «Музичної бібліотеки» за редакцією Олександра Кошиця. Після основної версії на третій сторінці видання було подано також варіант для іншого складу хору: «те ж для солдатського або школярського хору», що свідчить про різноманітність можливого виконання гімну.
Цей вірш-гімн, покладений на музику, став улюбленою піснею, яку в роки Визвольної Революції всюди співали в селах і містах України. (Одарченко Петро. Григорій Чупринка (До 100-ліття з дня народження) // Нові дні: універсальний ілюстрований місячник. 1979. Ч. 358. С. 7).
Дослідники свідчать, що в роки Української національно-демократичної революції твори Кирила Стеценка широко «увійшли в ужиток розбурханих мас, граючи ролю національних гімнів» і їх «виконував майже кожний із численних професійних і аматорських хорів того часу». Про популярність гімну «Слава Вкраїні» на слова Григорія Чупринки свідчить видання його спрощеного варіанта в Подєбрадах 1923 року. Це чеське місто стало після поразки Перших визвольних змагань одним із провідних центрів української еміграції, й тамтешні українці прагнули співати й чути твори, до яких вони звикли на Батьківщині.
Григорій Чупринка не обмежився літературним служінням Вітчизні. За словами Євгена Маланюка, «…біографія Чупринки… не тільки рівновартна з його літературною спадщиною, а … чи не переважає її». Вже 1917 року поет добровольцем вступив до найпершої української військової частини колишньої російської армії — Першого українського полку імені Богдана Хмельницького. За свідченнями сучасників, які переказує Володимир Дорошенко, він відзначався надзвичайною дисциплінованістю та ретельно ставився до своїх обов’язків, а козаки, на яких він мав значний вплив, любили й поважали поета. І хоча Микола Ґалаґан, який служив ад’ютантом командира богданівського полку, у своїх спогадах називає ці відомості «ретушованими», він все ж визнає прагнення поета служити простим козаком у сотні, а не бути «канцелярським письменником» при штабі, хоча йому й пропонували таку посаду.
У липні 1919 року на доручення Повстанського Комітету в Києві організує Чупринка повстання на Чернігівщині з метою дезорганізації большевицького запілля. Імення поета між селянством на Чернігівщині було таке популярне, що йому не треба було оголошувати ніяких відозв. Чули люде, що «Григорій Оврамович отаманом став» і самі йшли до нього. (Дорошенко Володимир. Грицько Чупринка (Короткий нарис життя й діяльності) // Чупринка Григорій. Твори. Прага, 1926. С. XVIII).
Прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського розчарував поета, однак щойно Українську Народну Республіку було поновлено, він знов жваво взявся до боротьби за її незалежність. Боронячи Україну від російської більшовицької навали, Григорій Чупринка підняв у середині літа 1919 року повстання в тилах червоних на Чернігівщині, однак після двох тижнів безуспішних боїв у броварських лісах змушений був припинити спротив. Більшовики захопили в Києві матір та сестру поета як заручниць, і щоб врятувати їх, Григорій Чупринка добровільно здався.
Першого разу популярного в народі поета вдалося врятувати. Колеги-письменники й навіть тодішній нарком освіти радянської України Олександр Шумський звернулися до голови всеукраїнської чрезвичайки з проханням зважити на значні заслуги Григорія Чупринки як літератора. Відбувши річне ув’язнення в кожухівському концентраційному таборі в підмосков’ї, поет не лише повернувся в Україну, а й продовжив боротьбу проти більшовиків. Це призвело до другого арешту за звинуваченням в участі у Всеукраїнському центральному повстанському комітеті. Цього разу покаранням став розстріл 28 серпня 1921 року.
…пошляки, душителі всього великого й героїчного, вони пристрелили Чупринку в числі 39 членів Центрального Повстанського Комітету, звичайно, в таких умовинах, що його постава перед російським наганом залишилася незафіксованою документально. Та дарма, — ми не сумніваємося щодо останніх жестів і слів Чупринки, — вони логічно випливають з цілої мелодії його життя. (Маланюк Євген. Чупринка і проблема біографії // Книга спостережень. Торонто, 1962. С. 168).
Достеменно невідомо, якими були останні слова поета Григорія Чупринки перед стратою. Однак варто дослухатись до думки українського письменника та літературознавця, сотника Армії УНР Євгена Маланюка, що можна не сумніватись щодо передсмертних поетових слів, бо «вони логічно випливають з цілої мелодії його життя». Вкрай імовірно, що тими словами, як переказує краєзнавиця Ольга Коцюба, було гасло «Слава Україні!». За словами Миколи Ґалаґана, «Григорій Чупринка своєю смертю найкраще доказав, то він не тільки є «з діда-прадіда козак», але й здібний був принести в жертву своїй батьківщині найдорожче для людини — своє життя».
Попри те, що земне життя Григорія Чупринки увірвалось, продовжило жити його віршоване слово, яке набуло надзвичайної популярності в українських патріотичних колах на еміграції й у міжвоєнній Польщі. Популярність поета обумовила вибір Романом Шухевичем, Головним Командиром УПА і Головою Бюро Проводу ОУН, псевдоніму «Тарас Чупринка». Ім’я у ньому було взято у Тараса Шевченка, а прізвище — у Григорія Чупринки. Так псевдонім поєднав двох поетів, причетних до гасла «Слава Україні!». Перший із них створив знамените згодом вітання, а другий остаточно закріпив його у широкому вжитку. Можливо, саме на це й натякав Роман Шухевич, обираючи чергове псевдо, яке стане найвідомішим з усіх його прибраних імен.
