Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Гасло «Слава Україні» народилося в середовищі Кирило-Мефодіївського братства: його автором є Тарас Шевченко.
Уперше вираз «Слава України» вжито в грудні 1839 року. Саме таке датування — 12.1839 — має рукопис вірша Тараса Григоровича Шевченка «До Основ’яненка», що зберігається в архіві Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (ІЛ, ф. 1, № 68, арк. 15):
«Наш завзятий Головатий
Не вмре, не загине.
От де, люди, наша Слава,
Слава України».
25 липня 1846 року Пантелеймон Куліш у листі до Шевченка запропонував зробити в його творах ряд виправлень і скорочень: «В посланії «До Основ’яненкаˮ на 93 стр. Вы превозносите Головатого — лицо не очень важное и мало известное народу и историкам. Не лучше ли напечатать:
Наша пісня, наша дума
Не вмре, не загине;
От де, люди, наша слава,
Слава України!».
Як бачимо, Тарас Григорович врешті погодився на цю правку Пантелеймона Олександровича.
Те, що гасло «Слава Україні» вживалося в середовищі Кирило-Мефодіївського товариства — першої української таємної політичної організації, що спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху, до якого належали і Тарас Шевченко, і Пантелеймон Куліш, свідчить маловідомий вірш ще одного братчика — Миколи Костомарова — «Діти слави, діти слави, час ваш наступає». Цей твір, що був вилучений російськими жандармами під час обшуку 28 березня 1847 року, зберігся в карній справі Миколи Івановича. Завершується він піднесено:
«Згине панство лукавоє,
Воскресне свобода
Слава тобі, Україно!».
Від заборони Кирило-Мефодіївського товариства й арешту його членів до Української революції минуло 70 років. Цього часу вистачило для того, щоб «Слава Україні!» стало національним гаслом боротьби за незалежність. І ще 100 років знадобилося для того, щоб «Слава Україні! Героям слава!» стало офіційним вітанням у ЗСУ та Національній поліції.
