Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У Координаційному штабі відбулася зустріч з рідними та близькими окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.
На запитання близьких відповіли секретар робочої групи з питань взаємодії зі ЗМІ та родичами захисників Координаційного штабу Богдан Охріменко та представниця Національного інформаційного бюро.
Богдан Охріменко наголосив, що міжнародне гуманітарне право передбачає, що обміни полоненими мають відбуватися після завершення воєнного конфлікту, тому весь світ дивується, що нам це вдається робить під час війни.
«Те, що обміни відбуваються зараз, — диво, яке дуже важко дається. Міжнародний тиск, санкції, постачання зброї, бойові дії — усе це пливає на переговори. Це дуже делікатне питання — як гра в шахи. Змусити противника, який вважає себе сильнішим, погодитися на обміни — вже перемога», — сказав він.
Усі, хто потрапив у полон на початку широкомасштабної війни, неодноразово подавалися на обміни. Зазвичай, наприклад, з 300 людей росіяни погоджують лише 8. Відмови пояснюють далеко не завжди.
«Інколи пояснення на поверхні. Полоненого можуть побити й відмовляються його обмінювати, бо він у синцях. А наступного разу погоджуються, — пояснив Богдан Охріменко — Часом переговори нагадують розмову дорослої людини з чотирирічною дитиною: „Чому не віддаєте людей? — Тому що…“. Але нам вдається повертати. Останнім часом ставлення до наших хлопців і дівчат покращилося. Це результат роботи Координаційного штабу й тиску міжнародної спільноти. Ми співпрацюємо з багатьма світовими організаціями — від ООН до нашої діаспори».
Богдан Охріменко запевнив, що полонених російських військовослужбовців утримують за всіма вимогами женевських конвенцій: крім триразового харчування та якісного медичного обслуговування вони можуть телефонувати додому й отримують посилки від рідних:
«Наші такої можливості не мають. Так, це несправедливо. Але світ бачить, що ми цивілізована країна, це дає нам можливість отримувати зброю та боротися за наше майбутнє».
Також він зауважив, що у ворожій неволі у наших Захисників формують страх до українських державних органів і переконують, що після повернення на Батьківщину на них тут чекає в’язниця. Тим, хто повернувся, необхідний певний час на адаптацію й на те, щоб усвідомити знову, що вони вільні люди. Тому не слід дивуватися, що відомості про тих, хто ще лишився в полоні, вони повідомляють у першу чергу близьким, а не державним установам.
Після зустрічі рідні та близькі подарували команді Координаційного штабу прапор бригади.
Джерело: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
