На папері ця армія виглядала значно сильнішою за українську. Але війна швидко показала: сама кількість ще не гарантує переваги. Бо сучасна війна — це не лише ресурс. Це швидкість рішень,…
Операція зі звільнення Херсонщини потребувала ретельного планування та підготовки. Проводились спільні навчання із підрозділами 128-ї гірсько-штурмової бригади, і нарешті — команда “вперед«…Один із воїнів на псевдо «Леон» розповів, як з товаришами по зброї звільняв українські населені пункти.
«Їм було настільки страшно від усвідомлення, що ЗСУ вже поруч, що вони крали автівки, мотоцикли, навіть велосипеди, лишень аби повтікати»
— Ми почали заходити в населені пункти Петрівка, Хрещенівка, Шевченкове, — розповідає «Леон». — Хрещенівку брали з боями, адже там закріпилася підрозділи рф. Між Шевченковим та Хрещенівкою відстань невелика, тому ворог намагався нас штурмувати. Але на той момент на озброєнні в них був лише один танк та кілька десятків піхотинців. Коли ми підбили танк, росіяни зрозуміли, що їм буде непереливки. Командувати їхніми солдатами залишився один лейтенант, якого ми згодом взяли в полон.Їхні старші офіцери нічого не змогли зробити і втекли.Місцеві мешканці розповідали, що російським військовим було настільки страшно від усвідомлення, що ЗСУ вже поруч, що вони крали автівки, мотоцикли, навіть велосипеди, лишень аби повтікати. Після цього ми взяли такі населені пункти, як Українка, Біляївка, Червоне і вийшли на правий берег Дудчан. Оскільки останнє село розділене між собою річкою, то росіяни, коли відходили, підірвали міст. Ми закріпилися на правому березі Дудчан та очікували подальших наказів від командування.
«Бабусі відрізняли гаубиці від танків, рахували ворожі БМП і постійно нас інформували»
Понад два тижні тривала підготовка підрозділу сержанта Віталія до звільнення наступних окупованих населених пунктів. Коли до захисників прибули нові штурмові батальйони, вони пішли за Дудчани. Там відбили ще Качкарівку та Новокаїри.
— Коли ми рухались у напрямку села Новокаїри, то дізналися, що наші хлопці повністю звільнили Миколаївську область. Через два дні Херсон повернувся під рідний прапор України. Ці новини неабияк підняли не тільки наш бойовий дух, але й місцевих жителів, — доповнює військовий.
Віталій розповів, що у звільнених населених пунктах місцеві люди одразу почали діставати усі запаси, пекти пиріжки і смажити шашлики для українських воїнів.
— У деяких селах жіночки ставали на коліна і просто плакали… Ми теж з хлопцями не могли стримати сліз і плакали разом з ними… У такі моменти ти відчуваєш усією душею, що люди чекали, коли вони та їхня земля повернуться до рідної України, — пригадує головний сержант. — Особисто мене вразило, коли місцеві дізналися про нас і почали пробиратися до нас через ліси, щоб сказати, де стоїть ворог, у якій кількості та яку техніку має. Це реально для мене було шоком, коли 70-річні бабусі відрізняли гаубиці від танків, рахували ворожі БМП і постійно інформували нас.
Чоловік розповідає, що допомога місцевих прискорила їхні штурмові дії. Підрозділ Віталія запускав квадрокоптери і перевіряв інформацію від місцевих про ворога, а потім ухвалювали рішення щодо звільнення українських сіл.
«Леон» до служби у війську був співробітник патрульної поліції. Воював у 2014–2015 роках. 24 лютого 2022 року разом із побратимами почали ставити блокпости в рідному місті, копати окопи і готуватися до будь-якого розвитку подій — все готові були зробити, лишень би вберегти рідну землю.
— Коли мене запитали в територіальному центрі комплектування, чи хочу я вступити до лав ЗСУ, то я відповів, що для мене це велика честь. Дружина плакала, друзі говорили, що може не пощастити як у перший раз, тоді я теж був у гарячих точках… Друзям сказав, що для мене загинути за свою державу, захищаючи її — це гідна смерть. Зі своїм підрозділом уже рік, і ми не зупинимось, доки не повернемо усі суверенні території України, — переконаний Віталій.
«Першим нашим трофеєм у деокупованих населених пунктах Херсонщини стала спеціальна снайперська гвинтівка «Вінторєз»
Сержант «Леон» дуже болісно сприймає втрати бойових товаришів. Для нього вони усі — справжні герої, котрі усвідомлювали, яку ціну можуть заплатити за свободу України. Військовий каже, що пам’ятатиме кожного, адже його побратими будуть завжди в його серці.
— Першим нашим трофеєм у деокупованих населених пунктах Херсонщини стала спеціальна снайперська гвинтівка «Вінторєз». Знайшли багато артилерійських і танкових снарядів. Ми це все шукаємо і збираємо, щоб, по-перше, місцеві це все не тягли в домівки, адже сприймають це як просте залізо, а воно потім може детонувати. По-друге, ми передаємо це іншим підрозділам, а вони вже відправляють це все назад «братскаму народу», — додав захисник.
Віталій мріє обійняти батьків, дружину та сина. За весь період широкомасштабного вторгнення сержант бачив родину лише двічі, тай то — дуже епізодично.
Чоловік із усмішкою згадує фото і відео п’ятирічного синочка, які йому надсилає дружина. Його малюк знає, що татко служить у Збройних Силах України, які в наш час стали синонімом до «Герої Марвел та Дісі».
— Я впевнений, що ми повернемо назад кожен клаптик рідної землі. Повернувшись додому, я продовжу службу в патрульній поліції. Але спочатку візьму усі можливі відпустки і будемо з рідними ходити в ліс, відпочивати і насолоджуватися свободою у рідній країні.
Фото автора
