Що саме є в переліку цих умінь та навичок, і що видають курсантам під час проходження загальної військової підготовки — проаналізувала АрміяInform, ознайомившись із програмою БЗВП, її шостим виданням….
1 березня 2023 року виповнилось 80 років Корюківській трагедії. Проведена 1 та 2 березня 1943 року в містечку Корюківка на Чернігівщині каральна акція нацистських окупантів стала найбільшим з усіх подібних воєнних злочинів — тоді нацисти убили 6700 людей і спалили майже 1290 будинків. За кількістю жертв трагедія в Корюківці перевершує всесвітньо відомі розправи нацистів над місцевими мешканцями в Лідіце в Чехії, Хатинь у Білорусі та Орадур-сюр-Глан у Франції, під час кожної з яких воєнні злочинці позбавили життя сотні людей.
читайте також:
Каральна акція проти мешканців Корюківки стала відплатою за дії партизанів, які 27 лютого напали на місцевий гарнізон окупантів, у складі якого були переважно угорці. У відповідь упродовж 1–2 березня загін карателів стратив усіх мешканців, які потрапили їм на очі, розстрілюючи і палячи їх живцем у приватних будинках та громадських спорудах. В одному лише корюківському ресторані нацисти розстріляли близько пів тисячі людей. Офіційною метою акції були визначені «помста й залякування».
«1 березня на світанку німці оточили Корюківку. Ніхто нічого не знав. Німці стояли до мосту. За річкою, там де було підсобне господарство, не стріляли, не палили, бо ми загинули б перші. Людей, які хотіли пробратись до лісу, повбивали, а ми вже нікуди не побігли. Повиходили на вулицю і бачили, що німці в хатах стріляли людей, запалювали хати і рухалися з окраїн до центру», — згадувала Октябрина Сергіївна Верещако (Лєсковець), яка на момент трагедії була 15-річною дівчиною.
9 березня нацисти повернулися і добили всіх, хто зміг втекти або сховатися під час першої каральної акції. Це були переважно літні, хворі і виснажені люди, які не мали сил втекти або повернулися на місця спалених рідних домівок. Їхні сподівання на те, що карателі вже не повернуться, виявились марними — кати прийшли знову, щоб завершити злодіяння.
«Після лиха, десь на 7–9-й день люди почали повертатись до своїх домівок. Вдень знаходились на спалених подвір’ях, а ночували під піччю. В основному, то були старенькі, яким нікуди було тікати. 9 березня карателі знову навідались до Корюківки: повитягували стареньких з підпіч, завели до сараю, облили гасом і підпалили. В цей же день схопили людей, які повернулися, щоб забрати своє, що залишилося після погрому. Нелюди заштовхали їх у піч для вижарювання цегли на цегельному заводі і підпалили», — свідчила уродженка Корюківки Лідія Петрівна Скрипка.
Нині, коли російські загарбники коять жахливі воєнні злочини в Україні, пам’ять про Корюківку кривавить особливо болюче. Сотні убитих у Бучі й Ізюмі, стерті з лиця землі Маріуполь і Бахмут, тисячі жертв російських військових у численних українських селах, містечках та містах свідчать про те, що нацизм знову прийшов на нашу землю в неонацистській почварі рашизму. «Можем повторить!» — багато років самовдоволено вишкірявся він, насміхаючись над українським: «Ніколи знову!». Після жахливого терору російських військових проти цивільних мешканців України стало зрозуміло, що повторювати вони збираються воєнні злочини нацистів часів Другої світової війни.
