Віктор Цимбал — всесвітньовідомий український маляр, графік і художник книги. Але ще будучи гімназистом, він пішов добровольцем до Дієвої Армії УНР, щоб захищати Україну…
АрміяInform продовжує розповідати про захисників України. Цього разу наші кореспонденти познайомились із гранатометником одного з підрозділів ЗСУ Сергієм.
Наскільки змінилося його життя після 24 лютого 2022 року? Чи зрозуміли рідні його рішення піти до війська? Та чого його вже навчила армія?
Про це читайте в нашому матеріалі.
«Вдячний дружині, що поставилась із розумінням до мого вибору»
— Я за спеціальністю водій-гранатометник. У мене є базові знання для цієї професії. Але зараз підвищую свою кваліфікацію. РПГ — це проста, на перший погляд, зброя: труба та кнопка спуску. Але коли починаєш заглиблюватися в матеріал, то розумієш, що кожен стрілець має знати, як вести бій, повинен орієнтуватися, яка саме зброя в нього в руках. Зараз у нас від іноземних партнерів є зразки гранатометів, де принцип ведення вогню однаковий, але прицілювання різниться. Основне, що ми нового нині дізнаємось, — як вести вогонь і ефективно вражати ціль кожною з гранат з першого пострілу, адже другого шансу може й не бути, — розповідає Сергій.
За його словами, хлопці, які вже брали участь у бойових діях, діляться досвідом з новенькими.
— Нині в нас проходять стрільби, безпосередньо відпрацювання виходу на позицію й ураження цілі на різних дистанціях, — додає гранатометник.
Він харків’янин, прийшов до війська після початку широкомасштабного вторгнення:
— Спочатку дружину з дитиною вивіз до Тернопільської області до знайомої. А потім пішов до військкомату… Батькам своїм про це сказав, коли вже стояв з баулом у військкоматі. Подзвонив і кажу: «Тату, не сумуй». Я знав, якщо скажу їм раніше, то вони будуть дзвонити щодня та благати. Рішення мого це б не змінило, але нерви б зіпсувало… А дружині я вдячний за те, що поставилась із розумінням до мого вибору.
«Я не зміг би дивитись в очі своїй доньці, якби не пішов у військо»
Сергій до вторгнення працював у сфері продажів, спеціалізувався на відкритті магазинів по всій Україні: займався підготовкою шоу, розіграшів, тестувань.
— Щотижня я фактично був у відрядженні. Тому для мене мало що змінилось, єдине, що тепер немає вихідних, — жартує військовий.
До цього він не мав досвіду військової служби.
— Ще з 2014 року ми допомагали військовим чим могли на своєму маленькому фронті — з друзями займались волонтерством. А після широкомасштабного вторгнення я не розумію, як можна відсиджуватись, коли вирішується доля твоєї країни. Я б собі не пробачив, якби залишився в Тернопільській області й ховався б від армії. Мене б не зрозуміла моя дочка, коли виросте, я би просто не зміг дивитись їй в очі, якби не пішов у військо. Розумію, що я можу не повернутись, але сподіваюсь, що дочка мене зрозуміє, — каже гранатометник.
Він зауважує, що армія вчить мати із собою мінімум речей:
— Адже це зовсім інше життя. У цивільному житті я постійно був у відрядженнях, тому в побутовому плані особливо нічого не змінилось. У мене як був складений рюкзак, так і є тепер, тільки на заміну джинсам у мене піксельні штани. Але з’явилося поняття самодисципліни, тому що ти багато в чому себе обмежуєш, і так, мабуть, триватиме й надалі, адже ти вже навряд чи зможеш жити по-іншому.
Фото Євгена Проворного
