Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
АрміяInform продовжує розповідати про захисників України. Цього разу наші кореспонденти познайомились із гранатометником одного з підрозділів ЗСУ Сергієм.
Наскільки змінилося його життя після 24 лютого 2022 року? Чи зрозуміли рідні його рішення піти до війська? Та чого його вже навчила армія?
Про це читайте в нашому матеріалі.
«Вдячний дружині, що поставилась із розумінням до мого вибору»
— Я за спеціальністю водій-гранатометник. У мене є базові знання для цієї професії. Але зараз підвищую свою кваліфікацію. РПГ — це проста, на перший погляд, зброя: труба та кнопка спуску. Але коли починаєш заглиблюватися в матеріал, то розумієш, що кожен стрілець має знати, як вести бій, повинен орієнтуватися, яка саме зброя в нього в руках. Зараз у нас від іноземних партнерів є зразки гранатометів, де принцип ведення вогню однаковий, але прицілювання різниться. Основне, що ми нового нині дізнаємось, — як вести вогонь і ефективно вражати ціль кожною з гранат з першого пострілу, адже другого шансу може й не бути, — розповідає Сергій.
За його словами, хлопці, які вже брали участь у бойових діях, діляться досвідом з новенькими.
— Нині в нас проходять стрільби, безпосередньо відпрацювання виходу на позицію й ураження цілі на різних дистанціях, — додає гранатометник.
Він харків’янин, прийшов до війська після початку широкомасштабного вторгнення:
— Спочатку дружину з дитиною вивіз до Тернопільської області до знайомої. А потім пішов до військкомату… Батькам своїм про це сказав, коли вже стояв з баулом у військкоматі. Подзвонив і кажу: «Тату, не сумуй». Я знав, якщо скажу їм раніше, то вони будуть дзвонити щодня та благати. Рішення мого це б не змінило, але нерви б зіпсувало… А дружині я вдячний за те, що поставилась із розумінням до мого вибору.
«Я не зміг би дивитись в очі своїй доньці, якби не пішов у військо»
Сергій до вторгнення працював у сфері продажів, спеціалізувався на відкритті магазинів по всій Україні: займався підготовкою шоу, розіграшів, тестувань.
— Щотижня я фактично був у відрядженні. Тому для мене мало що змінилось, єдине, що тепер немає вихідних, — жартує військовий.
До цього він не мав досвіду військової служби.
— Ще з 2014 року ми допомагали військовим чим могли на своєму маленькому фронті — з друзями займались волонтерством. А після широкомасштабного вторгнення я не розумію, як можна відсиджуватись, коли вирішується доля твоєї країни. Я б собі не пробачив, якби залишився в Тернопільській області й ховався б від армії. Мене б не зрозуміла моя дочка, коли виросте, я би просто не зміг дивитись їй в очі, якби не пішов у військо. Розумію, що я можу не повернутись, але сподіваюсь, що дочка мене зрозуміє, — каже гранатометник.
Він зауважує, що армія вчить мати із собою мінімум речей:
— Адже це зовсім інше життя. У цивільному житті я постійно був у відрядженнях, тому в побутовому плані особливо нічого не змінилось. У мене як був складений рюкзак, так і є тепер, тільки на заміну джинсам у мене піксельні штани. Але з’явилося поняття самодисципліни, тому що ти багато в чому себе обмежуєш, і так, мабуть, триватиме й надалі, адже ти вже навряд чи зможеш жити по-іншому.
Фото Євгена Проворного
