В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському…
16 лютого виповнилось 150 років від дня народження відомого військового діяча, командувача Чорноморського флоту Української Держави, контр-адмірала В’ячеслава Клочковського (1873–1930), якому судилося стояти біля витоків модерного українського флоту за доби національно-демократичної революції 1917–1921 років.
З когорти перших підводників
В’ячеслав або Вацлав Клочковський народився 16 лютого 1873 року у польській шляхетській родині в санкт-петербурзі. Кар’єру військово-морського офіцера він обрав 25-річним молодиком у квітні 1898 року, ставши курсантом морського кадетського корпусу. Відтоді все його життя було пов’язане з флотом. Вже за рік, 1899 року, В’ячеславу Клочковському присвоїли перше офіцерське звання «мічман» і призначили штурманським офіцером на Балтійський флот. За роки служби на російському флоті В’ячеславу Клочковському довелось брати участь у дальніх морських походах і бойових діях під час російсько-японської та Першої світової війн, він отримав низку високих нагород за проявлені мужність та героїзм.
Найважливішим здобутком офіцера стала участь у створенні нового роду сил — підводного флоту. Після закінчення курсів підводного плавання 1907 року він був призначений командиром підводного човна «Пєскарь». А 1909 року, після присвоєння звання капітана-лейтенанта і перебування на посаді командира підводного човна «Окунь», В’ячеслава Клочковського призначили командиром Дивізіону підводних човнів Чорноморського флоту. Після початку Першої світової війни був призначений начальником створеної Підводної бригади Чорного моря, брав активну участь у бойових діях.
Звитяжною стала операція з мінування акваторії протоки Босфор, яку провів В’ячеслав Клочковський. Командуючи новим підводним човном «Краб», призначеним для встановлення підводних мін, наприкінці червня 1915 року він зміг непомітно для противника замінувати гирло протоки, внаслідок чого на мінах підірвались крейсер «Бреслау» та кілька німецьких транспортних суден. Встановити міни вдалось, незважаючи на низку аварій, які виникали через недоліки підводного човна, що не пройшов перед тим належних випробувань. За успішне виконання бойового завдання з постановки мінних загороджень капітана 1 рангу В’ячеслава Клочковського нагородили орденом Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами. Згодом, 1916 року, він був нагороджений також золотою георгіївською зброєю, а 1917 року отримав звання контр-адмірала.
На службі Україні
Події 1917 року застали В’ячеслава Клочковського в Севастополі, де він виступив активним прихильником революційних процесів на флоті. Офіцер увійшов до місцевого товариства поляків, був обраний до складу «Центрофлоту» — колегіального виборного органу, метою якого було забезпечити керування військовим флотом колишньої російської імперії на нових демократичних засадах відносин матросів та офіцерів. Після створення в Києві Центральної Ради В’ячеслав Клочковський виявив зацікавлення українським національно-демократичним рухом, сприяв процесам українізації серед особового складу команд підводних човнів.
В’ячеслав Клочковський підтримав Чорноморську Українську Раду і створений нею рух за єдність матросів, солдатів та офіцерів. Контр-адмірал прихильно сприймав ідеї й дії, скеровані на створення флоту української держави, позаяк вбачав у них зручний дієвий засіб боротьби з анархією, яка під впливом лівої, насамперед більшовицької, пропаганди дедалі більше охоплювала флот.
Саме це обумовило його дії у квітні 1918 року, під час звільнення Криму від тимчасової більшовицької окупації, коли Центральній Раді за допомогою німецьких військ вдалось встановити контроль над півостровом. Клочковський відмовився виконувати наказ більшовицького раднаркому з переведення флоту до новоросійська, завдяки чому зберіг для України 22 підводні човни, на яких підняли українські прапори, і майно бригади. 29 квітня майже на всіх кораблях Чорноморського флоту підняли українські прапори.
Тверде переконання контр-адмірала В’ячеслава Клочковського у необхідності збереження дисциплінованого боєздатного флоту і послідовна позиція з цього питання визначили призначення його Представником гетьмана України Павла Скоропадського у Криму і тимчасовим командувачем Державного флоту в Севастополі у червні 1918 року. Метою призначення нового командувача було також залагодження конфлікту з німцями, які ще від травня намагались проголосити кораблі під українськими прапорами тимчасово полоненими. Дипломатичний хист і гнучкість дозволили В’ячеславу Клочковському вирішити це питання, й уже до кінця червня 1918 року команди кораблів Чорноморського флоту присягнули Українській Державі та гетьманові Павлу Скоропадському. З кінця липня 1918 року за наказом командувача флоту провели огляд технічного стану кораблів й організували роботи з відновлення їхньої бойової готовності.
Остаточну передачу всіх без винятку кораблів Чорноморського флоту Україні німецьке командування здійснило на початку листопада 1918 року, незадовго перед виведенням німецьких військ із Кримського півострова. Вже 24 листопада ескадра Антанти окупувала Севастополь, а за два дні також і Одесу.
Тоді Франція та Англія бачили Україну винятково у складі «єдиної і неподільної» росії й орієнтувались на надання підтримки так званим збройним силам півдня росії на чолі з генералом антоном денікіним. Через це спроби зберегти Чорноморський флот українським виявились марними — невдовзі після повалення гетьманського уряду в середині грудня 1918 року українські кораблі взяли під контроль представники Антанти. В’ячеслава Клочковського в цей час було призначено головним комендантом Севастопольського порту, однак довго на посаді він не затримався — й уже в лютому 1919 року вийшов у відставку та виїхав до Польщі.
Творець військово-морського флоту Польщі
Польща, яка відновила свою державність за підсумками Першої світової війни, гостро потребувала кваліфікованих військових фахівців, тож В’ячеславу Клочковському легко вдалось знайти застосування своїм знанням, умінням і досвіду. Вже з квітня 1919 року його прийняли до Війська Польського у званні генерал-лейтенанта флоту, а невдовзі призначили заступником керівника Департаменту морських справ Міністерства військових справ у Варшаві.
Важливою стала плідна робота В’ячеслава Клочковського під час Паризької мирної конференції, на якій він представляв інтереси Республіки Польща, та на конгресі Морської ліги Європи в Парижі, де він представляв польський флот від імені Ліги польського судноплавства. Згодом, упродовж 1919–1922 років, був повноважним військовим та морським аташе у посольстві Польщі в Лондоні. Головним його завданням на цій посаді було сприяння розвитку польського військово-морського флоту, узгодження питань щодо розподілу і ремонту німецьких есмінців та будівництва й модернізації легких кораблів.
Служити Польщі, сприяючи розвитку її флоту, контр-адмірал В’ячеслав Клочковський продовжував до 1927 року, коли вийшов у відставку. У підсумку його внесок у творення польських військово-морських сил виявився суттєво більшим, ніж нетривкі здобутки у творенні українського флоту впродовж 1917–1918 років. Попри це В’ячеслав Клочковський назавжди посів вагоме і гідне місце в історії як один із творців військово-морських сил України.
