Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Постріли та вибухи, що лунали з глибини вибагливо вкоріненого у донецький степ байраку, безпомильно вказували, що саме тут триває бойовий вишкіл. Свій «вихідний від війни» підрозділ десантників-штурмовиків уже традиційно присвятив не тільки відсипанню, а й вдосконаленню бойових навичок.
— Тут, на занятті з тактичної підготовки, ми відпрацьовуємо елементи наступальних дій двійками-четвірками, — розповідає командир десантно-штурмової роти з позивним «Лис». — На інших точках, за своїми напрямками, також тренуються наша бронегрупа та «літуни» — розрахунки аеророзвідки.
На вогневий рубіж виходить чергова група десантників. Керівник стрільб подає команди і хлопці починають злагоджено працювати: б’ють з коліна по грудній фігурі, потім, навперемін, стріляють стоячи, і знову — з коліна. Чергова команда керівника стрільб і «двійки» починають іти вперед,посипаючи шерехтючу рінь гарячими гільзами. Посікши на тріски грудні мішені, за хвилину вогонь переноситься на ростові. Десантники спритно рухаються вперед, прикриваючи один одного в моменти перезаряджання, підкориговують дії один одного не завжди статутними, але цілком зрозумілими кожному командами. Збоку прохід «двійками» хлопці коментують фразами, які в літературній мові не почуєш. «Але це пришвидшує комунікацію!» —жартує один із десантників.
Спостерігати за цією тренувальною атакою приємно для ока: кожен крок вивірений до міліметра, рухи тіл збалансовані та м’які, схожі на бойовий танок майстрів кендо. Але замість бамбукових мечів у руках наших воїнів автомати з бойовими набоями.
Тим часом пари стрільців проминули грудні мішені й короткими перебіжками пішли в «атаку» на ростові. Придивляємося зблизька до понищених мішеней і бачимо, що з почуттям гумору в десантників усе о’кей: на стандартні кола їхніх габаритів приліплено портрет путіна.
Лунають вибухи ВОГів, кілька коротких автоматних черг, все — виконання вправи завершено.
— Надовго вистачає оцих мішеней? — запитую в кремезного бороданя.
— «путлєр-капутів»?— киває за спину той і насмішкувато-іронічно відповідає. —На пару разів хватає! Знаєте, мотивуюча штучка, допомагає зосереджуватися на стрільбі… Тому довго не живе.
На вогневий рубіж виходить чергова зміна, воїни готують зброю до бою. Керівник стрільб подає команду і починається вогнева робота. Під звуки автоматних черг десантники діловито перемовляються між собою, корегуючи вогонь, працюють зосереджено, викладаються «на всі сто». Видно, що до виконання кожного елементу вправи вони ставляться цілком серйозно, а не як до «відчіпного».
— Тренування такого типу ми проводимо кожного разу, після виходу із району виконання бойових завдань,— коментує комроти «Лис». — Зазвичай відпрацьовуємо елементи наступальних та оборонних дій, проводимо заняття з тактичної медицини, тренування розрахунків АГС, СПГ-9, з метання гранат тощо. Стріляємо абсолютно з усього, що стоїть на озброєнні підрозділу, щоб потім ефективно застосувати в бою.
Старший солдат із позивним «Тихий» вже відстрілявся, перекурює з побратимами метрів за двадцять в тилу від вогневого рубежу й спостерігає за тими, хто в цей час бігає і стріляє.
— Ви на цікаве не потрапили, пропустили стрільби з Матадорів, NLAW та РПГ, — каже він. — Переміщення «двійками», стрілецькі вправи з автоматів не такі видовищні.
На моє напівжартівливе запитання, чи не шкода проводити «вихідні» від фронту на полігоні, «Тихий» цілком серйозно відповідає:
— Ми повинні досконало знати та вміти робити усе потрібне, щоб не тільки тримати оборону нашої держави, а й рухатися вперед. Кожен з нас знає, що таке бій, що навіть досвідчений боєць може запанікувати в екстремальній ситуації — чи при обстрілі, чи при пораненні. В такі моменти рятують рефлекси — до автоматизму завчений алгоритм дій. Кожен має знати, що робити і як діяти, коли грає адреналін, а не сидіти й думати, що робити.Тому кожного разу ми відточуємо свої навички щодо дій у наступі чи обороні, тренуємо стандартні варіанти переміщення по полю бою тощо.
Ще одна група десантників завершує виконання вправи. Старший стрільб оголошує про завершення заняття. Натоптаною глевкою стежкою десантники підіймаються на горбок до припаркованих тут БТРів. Хтось приносить термос з чаєм, пригощає побратимів. Усі багато курять і теревенять про все на світі. Лунає чергова «нестатутна», але всім зрозуміла команда:
—Вйо, по конях!
Хвилина часу — і кожен займає своє законне місце «у» чи «на» БТРі. Хлопці, що на «броні», махають руками, прощаються. Ми теж махаємо руками, і крізь гуркотіння двигунів кричимо — «До зустрічі!»
Фото автора
