Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
— На військовому параді у 2021 році Слава летів над столицею за штурвалом МіГ-29. Тоді винищувачі за допомогою кольорових димів утворили в небі синьо-жовтий стяг. Слава «малював» синім кольором. Ми неймовірно ним пишались, просто до мурашок, і усміхались, як ніколи у житті. Хто ж знав, що пройде усього пів року, як Слава прийме бій у небі над Київщиною і загине… А ми пишатимемось, але на цей раз ридатимемо, як ніколи у житті… Йому було всього 25 років… — ділиться Анастасія, сестра В’ячеслава.
Старший лейтенант В’ячеслав Радіонов загинув на світанку в перший день війни при виведенні авіації з-під ракетного удару по аеродрому. А вже за кілька днів на сайті президента України з’явився Указ про присвоєння офіцеру звання Герой України «посмертно».
Анастасія розповідає, що В’ячеслав завжди жив авіацією. З дитинства усі розмови були тільки про літаки, професійно займався авіамоделізмом, навіть кілька разів ставав чемпіоном України із авіамодельного спорту. А як інакше? Прадід служив у авіації, дідусь і дядько — штурмани, старший брат — льотчик. Тож і В’ячеслав пов’язав життя із військово авіацією.
— Він дуже чекав випуску з ХНУПСу, аби нарешті сісти за штурвал бойового літака, — ділиться Анастасія. — Дуже горіли очі від справи, якою займався. Купив камеру, знімав відео пілотування, постійно покращував навички, багато говорив про майбутнє української військової авіації… А ще нерідко радив: «Насть, вчи історію…» і розумів, що його навички знадобляться на війні…
Слава завжди називав мене малою… «Мала, все буде добре!», «Мала, не хвилюйся, то все дрібниці!». Мене це неймовірно дратувало. А зараз розумію, що більше ніхто мене «малою» не кличе і від цього неймовірно важко. Він був єдиною людиною, кому я розповідала геть усе, навіть про проблеми в особистому житті, а він завжди вислуховував, яким би зайнятим чи втомленим не був. Востаннє ми бачились за 3 дні до широкомасштабного вторгнення. Останні, відносно мирні вихідні… Гуляли по Києву, багато спілкувались. Ми намагались не підіймати тему війни, хоча ситуація була напруженою, та й по дорослому не за роками погляду брата було очевидно, що вони готуються до різних сценаріїв. А коли прощались, він обійняв мене сильно-сильно і каже: «Мала, я знаю, що ти обов’язково будеш щасливою…»
Дівчина пригадує, що початок вторгнення зустріла у Вінниці. Зізнається, ледь з розуму не з’їхала від хвилювання.
— «Прокидайся, почалась війна», — я почула по телефону ще до того, як з’явились перші новини в мережі… Потім дружина Андрія Геруса написала: «Насть, ніхто з хлопців не бере слухавку… Чую звуки літаків… Щось знаєш?» Писала брату: «Відпишись… Мені страшно… Ну, будь ласка… Славік…» Мені фізично було погано через те, що він не реагував на повідомлення. А далі — перші повітряні тривоги… Спускаємось в укриття — молюсь, підіймаємось — знову намагалась додзвонитись… Все тримала в руках підвіску у вигляді «літачка», яку Слава подарував. Друзі Андрія спочатку заспокоювали — режим «мовчання». Вірила, що все буде добре. Коли з’явились перші згадки про «Привида Києва», думала: «Це точно Слава, це він!» Потім дружина Геруса набрала: «Насть, Андрій каже…» і почала плакати… «Ні, неправда!» На той момент ніхто родині ще не повідомив і залишалась надія. Коли подзвонив тато і я вперше в житті почула, що він плаче, усвідомила — назавжди втратила брата… Для мене Слава завжди був Героєм, як для сестри, оберігав від усіх бід. Я знала, що він зможе піти на найвідважніші вчинки… Тепер він став Героєм для усієї України!
На честь В’ячеслава назвали вже трьох діток. Настя каже, що зараз головне, аби пам’ять про її відважного брата жила довго…
— Коли приїхала в пологовий будинок, де щойно народився син старшого брата і почула: «Знайомся, це — В’ячеслав Радіонов» не змогла стримати сльози… А потім Андрій Герус на честь свого друга назвав сина В’ячеславом… Пізніше у близьких знайомих з’явилась донечка, яку назвали Вячеслава. У майбутньому своїм діткам та онукам також завжди розповідатиму про Славу. А ще дуже хочеться, аби ми родиною зустрічались на його День народження і згадували…
Настя ділиться, що тепер, коли їй не вистачає обіймів брата, вона одягає його світшот, але так хотілося б міцних обіймів і знову почути «Мала, все буде добре»…
