Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Мешканка міста Куп’янськ Лариса Миколаївна разом із чоловіком і дочкою близько п’яти місяців перебувала під російською окупацією. У перші дні широкомасштабного вторгнення через дефіцит пального і небезпеку зіткнутися з російськими військами їм не вдалось виїхати. Люди не знали, якою дорогою безпечно їхати, а вже 27 лютого загарбники дійшли до їхнього міста.
Протести, придушення мітингів, обшуки, «зачистки», незаконне утримання в підвалах, — ці події добре запам’ятала жінка з перших днів окупації.
Вона та її чоловік — військові пенсіонери: раніше працювали у державній прикордонній службі України. Окупанти перевіряли людей й зачиняли в підвалах.
— Страх, знаєте, який був? Не на камеру сказано. Ми живемо в будинку прикордонників… Будинок так і називається — прикордонників. Ми під чистку не попали, були в селі… Напевно, доля.
Їм було небезпечно залишатися в місті. Лариса із сім’єю шукала шляхи виїзду із захопленої території.
Евакуюватись було небезпечно навіть через постійні обстріли. Лише з другої спроби вдалося вивезти доньку. Вони подолали одинадцять блокпостів на яких зіштовхнулись не лише із зверхнім ставленням окупантів, але і з постійними погрозами. Лариса пригадує страх, який виник, коли один з російських військових у балаклаві дістав два пістолети і почав кричати: «Ви здєсь всє нацикі!»
Та вирватися все ж пощастило. Жінка та її дочка доїхали до Печенізької дамби і пішки пройшли по мосту до місця, де їх чекали українські волонтери. Переконавшись, що дочка у безпеці Лариса повернулася до Куп’янська.
Вона не хотіла покидати чоловіка, якому було заборонено виїжджати із захопленого росіянами Куп’янська у напрямку України. То ж вони знайшли інший спосіб покинути місто, щоправда через територію росії. Разом виїхали до міжнародного пропускного пункту Бурачки, звідти поїхали в Латвію, і через Польщу повернулися до рідної України.
Докладніше про ставлення російських військових до українців та деталі виїзду з окупації — в інтерв’ю з Ларисою.
Соломія Резнік,
Дар’я Москалець,
Олександр Бритвич
Боєць 77-ї аеромобільної Наддніпрянської бригади з позивним «Кубік», командував підрозділом, який 5,5 місяців тримав оборону.
Жінки-добровольці, які раніше відбували покарання, тепер опановують безпілотні комплекси в батальйоні «Шквал» 1-го штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла.
Від початку доби агресор 41 раз атакував позиції Сил оборони. Понад половина бойових зіткнень припала на Костянтинівський та Покровський напрямки.
Бійці 425-го штурмового полку «Скеля» з позивними «Джокер» та «Мессі» в рукопашному бою взяли двох окупантів у полон.
Пілоти 1-го батальйону «Хижаки висот» 59-ї штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка повідомили про чергове поповнення обмінного фонду.
Бійці Зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 53-ї механізованої бригади імені князя Володимир Мономаха зняли відстріл ворожих БПЛА на GoPro.
Оператор пункту управління артрозвідкою
від 21000 до 60000 грн
Вся Україна
43-тя окрема артилерійська бригада ім. Тараса Трясила
Радіотелефоніст, військовослужбовець
від 20000 до 120000 грн
Київ
20 окремий батальйон спеціального призначення
Діловод, військовослужбовець (Excel, Word, IT)
від 20000 до 60000 грн
Слов'янськ
Військова частина А0693
Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….