Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Мешканка міста Куп’янськ Лариса Миколаївна разом із чоловіком і дочкою близько п’яти місяців перебувала під російською окупацією. У перші дні широкомасштабного вторгнення через дефіцит пального і небезпеку зіткнутися з російськими військами їм не вдалось виїхати. Люди не знали, якою дорогою безпечно їхати, а вже 27 лютого загарбники дійшли до їхнього міста.
Протести, придушення мітингів, обшуки, «зачистки», незаконне утримання в підвалах, — ці події добре запам’ятала жінка з перших днів окупації.
Вона та її чоловік — військові пенсіонери: раніше працювали у державній прикордонній службі України. Окупанти перевіряли людей й зачиняли в підвалах.
— Страх, знаєте, який був? Не на камеру сказано. Ми живемо в будинку прикордонників… Будинок так і називається — прикордонників. Ми під чистку не попали, були в селі… Напевно, доля.
Їм було небезпечно залишатися в місті. Лариса із сім’єю шукала шляхи виїзду із захопленої території.
Евакуюватись було небезпечно навіть через постійні обстріли. Лише з другої спроби вдалося вивезти доньку. Вони подолали одинадцять блокпостів на яких зіштовхнулись не лише із зверхнім ставленням окупантів, але і з постійними погрозами. Лариса пригадує страх, який виник, коли один з російських військових у балаклаві дістав два пістолети і почав кричати: «Ви здєсь всє нацикі!»
Та вирватися все ж пощастило. Жінка та її дочка доїхали до Печенізької дамби і пішки пройшли по мосту до місця, де їх чекали українські волонтери. Переконавшись, що дочка у безпеці Лариса повернулася до Куп’янська.
Вона не хотіла покидати чоловіка, якому було заборонено виїжджати із захопленого росіянами Куп’янська у напрямку України. То ж вони знайшли інший спосіб покинути місто, щоправда через територію росії. Разом виїхали до міжнародного пропускного пункту Бурачки, звідти поїхали в Латвію, і через Польщу повернулися до рідної України.
Докладніше про ставлення російських військових до українців та деталі виїзду з окупації — в інтерв’ю з Ларисою.
Соломія Резнік,
Дар’я Москалець,
Олександр Бритвич
@armyinformcomua
У ніч на 16 березня та протягом сьогоднішнього ранку противник атакував 211 ударними БПЛА типу Shahed, «Гербера», «Італмас» та безпілотниками інших типів.
Воїни батальйону безпілотних систем «Сапсан» безжально ламають ворожі крила і роблять українське небо чистішим на Харківщині.
Спортсмен Центрального спортивного клубу ЗС України Михайло Брудін здобув золото серед спортсменів віком до 23 років на Кубку Європи з метання диска.
Окупанти активно використовують тактику просочування невеликими штурмовими групами в міжпозиційні проміжки та «сірі зони» на Слов’янському напрямку.
Оборона позицій у районі Липців на північ від Харкова має критичне значення для безпеки обласного центру.
Бійці 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ завдали нищівних втрат ворогу на Покровському напрямку.
Водій трала, військовослужбовець
від 25000 до 125000 грн
Київ
Азов, 12-та бригада спеціального призначення НГУ
Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…