Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Історія, яку нам розповів навідник танка танкового батальйону окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Сергій, відбулася під час бойових дій за звільнення Донеччини 8 червня 2022 року.
— Того дня нам надійшла інформація, що піхота окремої десантно-штурмової бригади знайшла в лісосмузі ворожий танк. Як згодом з’ясувалося, командир танка покинув свій екіпаж та втік, механік-водій загинув, а навідник потрапив у полон до наших піхотинців, — починає розповідь Сергій. — Я з механіком-водієм Артемом отримав завдання від командира оглянути цей танк та за можливості доправити його в тил.
Для цієї операції хлопцям виділили охорону та бронеавтомобіль «Козак», який доправив їх до позицій піхотинців.
— Коли ми дісталися до танка, то побачили, що механік водій не може потрапити на своє місце. Башту танка провернуло та заклинило в такому положенні, що люк механіка-водія був заблокований, — продовжує розповідати військовий. — Я заліз на місце навідника та побачив у механізмі заряджання гільзи від пострілів та те, що башту провернуло, коли ствол гармати уперся в дерева. Через певний час мені таки вдалося розклинити башту і відкрити доступ для механіка.
Хлопцям дістався новий Т-72Б3, 2019 року виготовлення, з майже повним боєкомплектом. Двигун вдалося запустити з третьої спроби. Тож колона з «Козака», в якому транспортували полоненого навідника, та трофейного танка вирушила вздовж посадки в тил.
— Від’їхавши на певну відстань від позицій, я відчув сильний вибух знизу бойової машини. Ми наїхали на протитанкову міну. Вибухова хвиля пробила днище танка майже в центрі, та я побачив, як вогняний стовп пройшов біля мого правого плеча. Нас врятували відкриті люки. Я й досі не розумію, як вистрибнув з башти за лічені секунди, — наголошує Сергій. — На щастя, вибух не призвів до детонації боєкомплекту або пожежі. Пошкодило лише траки та зупинився двигун.
Колона рухалася по тій самій дорозі, по якій вони дісталися місця перебування танка. Тобто «Козак» двічі пройшов повз тієї міни неушкодженим.
Після підриву на міні механік-водій спочатку відмовився повертатися до машини та спробувати продовжити рух. Сергію вдалося його вмовити лише після того, як він пообіцяв лягти біля нього на броню та оглядати дорогу попереду — і це все під мінометним обстрілом ворога!
— Ми змогли знову запустити двигун та рушили за бронемашиною. Врешті-решт нам вдалося виїхати з цього поля, але наші пригоди не закінчилися, — усміхається танкіст-десантник. — За кілька десятків метрів на «Козаку» якимось чином одразу пошкодило два передніх колеса. Ми взяли його на буксир та доправили в безпечне місце. Тобто трофейний танк уже з перших годин після захоплення почав працювати на ЗСУ!
За інформацією, яка є у Сергія, цей танк й досі воює проти своїх колишніх хазяїв. Його навіть було трохи модернізовано за допомогою волонтерів, що покращило бойові можливості.
Фото автора
