Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Спілкування із заступником директора Київського міського центру допомоги учасникам Антитерористичної операції Павлом Долинським було захопливим не тільки через його обізнаність та пряме відношення до вирішення ветеранських проблем як до, так і вже під час великої війни. Справа в тому, що Павло почав битися із рашистською нечистю в одному з добробатів ще 2014 року, коли в районі селища Спартак неподалік Донецького летовища дістав контузію, чотири кульові та вісім уламкових поранень. Ще до ладу не одужавши, він із хірургічними швами на ще свіжих ранах буквально втік із польового шпиталю та повернувся до місця боїв, щоби витягти звідти тіла полеглих товаришів по зброї…
На фронт Долинський зміг повернутися пізніше, вже у склад ЗСУ. І його не зачіпало те, що він не отримав від держави ані копійки на відновлення втраченого здоров’я. Як не хвилювало й те, що визнання статусу учасника бойових дій для себе й побратимів зі свого добробату він вибив після низки судів аж у 2018–2019 роках. Бо йому було, є і буде не все одно. Відтак знову вимушено повернувшись у цивільне життя, Павло зайнявся вирішенням справ ветеранів та їхніх сімей. Кому ж іще, як не таким як він, цим займатися — позаяк всі з надлишком проблеми вони випробували на собі. Тим більш, що має ця людина за плечима аж три (!) вищі освіти…
— Пане Павле, — ставлю перше запитання, — чи погодитеся Ви із тим, що назва вашої організації вже, м’яко кажучи, не актуальна? На війну після широкомасштабного вторгнення росії в Україну мобілізувалося понад мільйона українців й українок. АТО/ООС — уже пройдені етапи. Окрім того, як на мене, існуючий штат Центру нині фізично не справлятиметься із новою хвилею ветеранських великих і маленьких бід, яка «виросла» в десятки разів.
— Абсолютно слушна думка.Саме тому нині ми проводимо низку юридичних, організаційних і практичних заходів для розширення Центру, збільшення пунктів його локацій та створення мережі наших постійних партнерів із вирішення будь-яких проблем ветеранів бойових дій та їхніх родин в Україні та за кордоном. Дві локації Центру вже створюються на вулиці Бастіонній та Харківському шосе. Планується, що ми матимемо юридичні, реабілітаційні, медичні служби — не рахуючи відповідних установ та потужних ветеранських організацій, із якими ми вже співпрацюємо тут і зараз.
— Тобто ви переформатуєтеся і юридично, і фізично?
— Думаю, це буде нова структура в ефективнішому форматі під робочою назвою «Київ Мілітарі Хаб». Те ж комунальне підприємство, але зі спроможностями набагато вищого рівня. Це дуже важливо. Взяти, наприклад, ті ж кадрові проблеми, які ми відчули за лічені дні після вторгнення російської орди. У нас добровільно мобілізувалося до лав ЗСУ та пішло на фронт одразу сім психологів Центру, із якими ми співпрацювали, й відповідно «забуксувала» цілодобова гаряча лінія психологічної допомоги. За ними прослідувало ще п’ятеро співробітників — і це ще не кажучи про наших друзів, родичів та просто гарних знайомих, які підтримували нас у роботі.
Утім, це була лише короткочасна пауза. Днями ми за допомогою наших партнерів відновили роботу цілодобової гарячої лінії психологічної допомоги, рухаємося далі. Бо в нашому центрі працюють переважно ветерани та інваліди цієї вже восьмирічної війни, дружини й матері загиблих учасників бойових дій, серйозні волонтери,тому наші спеціалісти чітко знають та усвідомлюють увесь спектр соціальних проблем даної категорії українців і всіляко сприяють їх вирішенню, тому що вони — не байдужі. Знаємо коло проблем ветеранів та їхніх родин не з чужих слів.
— Хто вам допомагає найактивніше?
— Ми в режимі нон-стоп співпрацюємо з різними органами влади і громадськими організаціям, маємо повне сприяння з боку КМДА й органів місцевого самоврядування.Тому наші відвідувачі тягнуться до нас за принципом «свої — до своїх». Де-юре ми маємо працювати з 9:00 до 18:00. Утім, де-факто робота в багатьох з нас триває чи не цілодобово — через особисті контакти із захисниками й захисницями. На передовій люди по кілька діб поспіль не сплять, зазнають психологічних травм тощо — дзвонять поспілкуватися з кимось персонально й посеред ночі.
— Сприяння влади — це добре. Але Центр має юридичний статус комунального підприємства. Тому він не є розпорядником бюджетних чи інших коштів та не ухвалює фінансових рішень, не має у власності жодної медичної, спортивної, реабілітаційної чи будь-якої іншої бази. Ви не виділяєте сім’ям загиблих квартири, не сплачуєте соціальну допомогу тощо. У чому тоді ваші місія та роль?
— Головна наша місія полягає у створенні механізмів, завдяки яким працювали би ефективно державні й міські соціальні програми для ветеранів та їхніх сімей. Утім, нас можна вважати й свого роду генеральними координаторами, які точково й негайно спрямовують ветеранську спільноту та їхні родини у правильне русло, щоби без усякої проволоки отримати всю необхідну й кваліфіковану допомогу комплексно. Після спілкування з нашими спеціалістами, яких нині менше тридцяти, люди чітко знають: куди, коли й до кого, з якими документами чи без них треба звернутися, щоби проблема вирішилася стовідсотково й надійно. Повторюся — у нас працюють не тільки небайдужі люди, обпалені війною, а й одночасно фахівці найвищого ґатунку в різних галузях. Можу сказати, що принаймні первинну юридичну допомогу в широкому спектрі питань, практичні консультації, алгоритми дій при певних проблемах люди отримують, ще не покинувши стіни Центру. Далі їх супроводжують наші партнери.
До речі, інформуванню ветеранської спільноти дуже сприяють наші інформаційні майданчики в соціальних мережах. Велику частину корисної інформації можна отримати, не приїжджаючи до нас. Також через цей ресурс ми швидко проводимо соціальні опитування, анкетування, даємо оголошення про ті чи інші заходи, інформацію про умови участі в міських соціальних програмах, вивчаємо сьогоденні ветеранські проблеми, дізнаємося про біди конкретних родин, ну і так далі.
— Із якими проблемами ветерани стикаються найбільше після початку великої війни?
— Як і раніше, юридична допомога, психологічна підтримка. Але, на превеликий жаль, нині це ще й допомога в організації поховання загиблих. Але чи не найбільше нині просять допомоги в організації дозвілля для дітей, які страждають від психологічних воєнних травм дужче за дорослих. Організовуємо для них — приміром, танці, пізнавальні зустрічі, роздачі подарунків від спонсорів, спортивні змагання, іпотерапію тощо. Нещодавно ми проводили психологічні тренінги для родин, що чекають на повернення рідних з війни. Виявилося, що процес очікування є неймовірно стресовим фактором для великої кількості дітей та жінок. Й проблема настільки серйозна, що в багатьох родинах люди вже не в стані справлятися із нею самотужки. На цих тренінгах були присутні і люди, які «не дочекалися». Їм було, що повідати присутнім…
— У вас багато офіційних й не тільки партнерів. Допомагають радо?
— Так. До речі, ми проводимо з ними не менше трьох-чотирьох спільних заходів на тиждень, і, як правило, за участю ветеранів і їхніх родин, особливо дітей.Їхні теми й цілі найрізноманітніші. Але головна мета єдина: зробити нашу допомогу максимально дієвою та узгодженою, системною. Навести приклади? Будь-ласка. Минулого тижня ми разом із партнерами опрацьовували програму працевлаштування для дистанційної роботи для інвалідів війни, людей з обмеженими можливостями.
Родзинкою стала реальна можливість швидкого й поглибленого вивчення іноземних мов, щоби українці могли заробляти гарні гроші в закордонних партнерів, але при цьому сплачували всі податки вдома — щоби ці гроші працювали на Перемогу напряму, без посередників. Найактивніші в цій царині серед наших закордонних партнерів Ізраїль та Нідерланди — їхні бізнес, приватні особи, державні й волонтерські структури.
— Наскільки інформація, яку Ви зібрали, виокремлені вами тенденції в потребах ветеранів та їхніх родин, чоловіків та жінок, які нині воюють на фронті, ініційовані вами цільові програми впливають на практичні рішення КМДА, органів місцевого самоврядування?Бо якщо тільки поглянути хоча б на перелік основних завдань Центру — то це явно не по силі усього трьом десяткам фахівців.
— За Статутом Центр має повноваження вносити свої пропозиції й зміни в рішення владних структур ще до того, як вони набудуть юридичної сили.Деякі програми ми дійсно ініціюємо й попередньо опрацьовуємо самостійно. Можу сказати, що нам завжди і повсюди йдуть назустріч максимально. Буває, звісно, й навпаки — коли наші пропозиції йдуть у розріз з чиїмись політичними чи іншими інтересами тощо. Але союзників у нас більше, й ми потроху-потроху «лупаємо цю скелю» заради наших захисників та захисниць. Можу сказати, що першими, хто завжди виступає на ветеранському боці — це мер столиці та його заступники, адміністрація. Ми з ними на постійному зв’язку. Нема такого, що, наприклад, ми накопичили якісь проблеми, й потім оббиваємо пороги кабінетів для їхнього вирішення. Співпраця, повторюся, триває у режимі нон-стоп.
— Багатьох наших читачів цікавить, чи продовжить Київ щорічні соціальні виплати для ветеранів на тлі фінансових потреб великої війни?
— Ми постійно інформуємо про зміни на наших сторінках у соціальних мережах. Наскільки мені відомо, ніякі зміни в ці програми на 2023 рік не вносилися.У нас багато інвалідів війни, багато ветеранських родин потребує постійної соціальної підтримки. Й держава, як ви знаєте, не шкодує для них коштів навіть після широкомасштабного вторгнення московії. Й наш Центр у міру сил максимально тому сприяє.
— Пане Павле, що би Ви, маючи нагоду, хотіли би донести з важливого усім учасникам бойових дій, ветеранам, їхнім сім’ям?
— Не втомлюся це повторювати: думайте, яку і на яких ресурсах інформацію про себе й про ваших близьких ви розміщуєте в соціальних мережах. Нерозбірливість, неуважність, безвідповідальність можуть легко стати причиною біди. Ворог дуже ретельно збирає інформацію про наше воїнство. І використовує її, що, зрозуміло, не на нашу користь, починаючи із примітивних фейків та закінчуючи психологічними операціями й навіть банальним шантажем у мережах, отриманням інформації про наших командирів, їхні родини, місцеперебування на фронті конкретних бойових частин тощо.
— Дякую за бесіду!
Контактна інформація Центру. Київ, вул. Хрещатик, 25. Гаряча телефонна лінія Центру:0- 800-300-633. Розпорядок роботи: пн — чт з 9:00 до 18:00, пт з 9:00 до 16:45, обідня перерва з 13:00 до 13:45. Електронна пошта:ato.kbu@gmail.com Адреса для листування юридичних осіб та фізичних осіб, зокрема для запитів на публічну інформацію: вул. Хрещатик, 36, Київ-044, 01044. Адреса особистого прийому громадян: вул. Хрещатик, 36 (перший поверх).
Фото автора і з архіву Центру та Павла Долинського
