Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Сотні українців сьогодні нарешті побачать своїх рідних та близьких — з ворожого полону повернулися 116 захисників. Одразу після обміну, який відбувся напередодні, нам випадково вдалося кілька хвилин поспілкуватися з українськими воїнами, яких обміняли на полонених загарбників.
На розбитій снарядами автозаправці з автобуса до спецавтомобілів «швидкої допомоги» перевантажують поранених. Неголені чоловіки в почорнілому «пікселі» палять цигарки на узбіччі та явно милуються синьо-жовтими прапорами, що майорять над підконтрольним українській владі селом. Ще кілька годин тому вони були в полоні та не відали, якою буде їхня подальша доля.
Учорашній полонений Андрій розповідає, що у «ясирі» він провів тридцять діб. Під час останнього бою він дістав поранення, проте боронив позицію, допоки мав боєприпаси. Чоловік згадує пережите так: «З усіх сил вони шукали серед нас представників іноземних легіонів, які нібито воюють під дією наркотиків, багато подібного запитували, але я з усього цього якось чітко не запам’ятав. Поранених утримували в невеликих кімнатках — по 30- 32 особи, іноді 25, залежно від кількості поранених — хто одужує. З їжі давали сухпаї, воду півтора літра на день, цигарки. Медична допомога надавалася на примітивному рівні — були лише перев’язки. Яка в них мотивація? Говорили, що Ленін створив Україну, запитували: „Зачем вы пришли на нашу землю“. Божевілля! Потім дійшло до того, що в них і путін, врешті-решт, виявився не путіним… У них там все по-різному — але вони воюють не за ідею, це точно».
Андрій виявився земляком автора — з Дніпра. Про обмін дізнався напередодні ввечері — їм оголосили список, а зранку вивезли на нейтральну територію. На момент розмови близькі про його долю нічого не знали, зателефонувати чи передати звістку в нього теж можливості не було. Коли ми вітаємо з тим, що нарешті він на вільній землі, та запитуємо про тих, хто на нього чекає у рідному Дніпрі — у синіх очах воїна з’являються сльози. Договорити нам не дають — лунає команда на рух. Лише обіймаємось на прощання — колона рушає.
На захисників чекає команда лікарів, психологів, гаряча їжа, чистий одяг та довгоочікувана зустріч з домом і рідними.
