У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Модерна українська військова топографія робила свої перші кроки одночасно зі становленням збройних сил України за доби Перших визвольних змагань 1917–1921 років. Провідну роль у цьому відіграв відомий науковець та військовий топограф, генерал-поручник Армії УНР Микола Коваль-Медзвецький (1868–1929). 4 лютого 2023 року виповнилось 155 років від дня його народження.
читайте також:
Народився Микола Медзвецький 4 лютого 1868 року в селі Нижня Кропивна Гайсинського повіту Подільської губернії (нині Немирівський район Вінницької області). Після закінчення чотирикласного Могилів-Подільського реального училища і Житомирської класичної гімназії обрав кар’єру військового, продовживши навчання на московських військово-училищних курсах, звідки 1891 року випустився підпоручником до 2-ї вилазочної батареї Новогеоргіївської фортечної артилерії. 1899 року закінчив за 1-м розрядом геодезичний відділ миколаївської академії Генерального штабу і працював військовим геодезистом у військово-топографічних відділах штабів Туркестанського та Приамурського військових округів.
Поступово Микола Медзвецький підіймався щаблями військової кар’єри. 1907 року отримав звання полковника, 1913 року — генерал-майора. З 1905 року служив на посаді помічника начальника геодезичного відділу військово-топографічного управління Головного штабу, згодом, протягом 1905–1909 років, обіймав ту ж посаду в Головному управлінні Генерального штабу. Упродовж 1909–1911 років служив начальником геодезичного відділу військово-топографічного відділу головного управління Генштабу, звідки 1911 року перейшов на посаду начальника військово-топографічного училища у санкт-петербурзі. Тут Микола Медзвецький прослужить до революційних подій 1917 року.
«За керівництва М. О. Медзвецького Військово-топографічне училище значно розширилось, а в роки Першої світової війни інтенсифікувало підготовку кадрів для Корпусу військових топографів, перейшовши на восьмимісячний курс навчання. У 1916 р. при училищі було відкрито школу підготовки прапорщиків для виконання знімальних робіт, яка зробила два додаткові випуски військових топографів для діючої армії». (Сосса Р. Микола Коваль-Медзвецький // Світогляд. 2011. № 4. С. 54).
Микола Медзвецький жваво відгукнувся на процеси українізації війська, що почали набирати обертів після Лютневої революції 1917 року в російській імперії. Вже у лютому його обрали членом виконавчого комітету українських частин гарнізону петрограда, а навесні він одним з перших прибув до Києва для того, щоб служити в новосформованих українських збройних силах. Тут з кінця травня він обійняв посаду начальника Київської військово-топографічної зйомки, а з кінця листопада 1917 року, від початку творення збройних сил Української Народної Республіки — начальника управління Київської військово-топографічної зйомки. Високий рівень фахових знань, багаторічний досвід та організаційні здібності дозволили Миколі Медзвецькому організувати роботу української картографо-геодезичної служби і розпочати створення картографічних матеріалів, потрібних збройним силам та державним установам УНР.
«Українська картографо-геодезична служба розбудовувалась за зразком російського Корпусу військових топографів. Основними функціями Головної геодезичної управи були ведення картографічної справи армії, виконання топографічних зйомок, виготовлення військових карт і постачання їх армії та військовим установам і, на що звертаємо особливу увагу, задоволення всіх державних потреб у топографо-геодезичних і картографічних матеріалах». (Сосса Р. Микола Коваль-Медзвецький // Світогляд. 2011. № 4. С. 54).
Після визволення Києва від більшовицької навали, від березня 1918 року, Микола Медзвецький обіймає посаду начальника Головної геодезичної управи Українського Генерального штабу УНР, розробляє статути управи там Корпусу українських геодезистів, організовує видання кількох карт. Ними стали видані у березні-травні 1918 року на основі наявних уже російських карт «Спеціальна карта України» (на основі «Спеціальної карти європейської росії») та «Шляхова карта України та суміжних держав» (на основі «Шляхової карти європейської росії»), «Карта України та частини суміжних держав» і перевиданий «План Києва з околицями» станом на 1897 рік. Якщо зважити на обставини, в яких доводилось працювати Миколі Медзвецькому, це було неабияким досягненням.
Роботу у картографо-геодезичній сфері Микола Медзвецький продовжив і за Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, так само очолюючи Головне геодезичне управління Генштабу. Потім, від кінця 1918 до середини 1922 років, обіймав посаду начальника Головного геодезичного управління Генерального штабу УНР. Із середини березня 1920 року був членом, а від кінця квітня 1920 року — тимчасовим виконувачем обов’язків голови Військової Ради УНР.
Прикметно, що саме за підписом Миколи Коваля-Медзвецького як генерал-хорунжого Генерального штабу, який заміщав військового міністра, було видано Наказ Головної Команди військ УНР від 20 вересня 1920 року. Він з’явився під час переможного контрнаступу Дієвої Армії УНР у другій половині вересня 1920 року, коли українським збройним силам вдалось розгромити і суттєво відкинути на схід радянські війська. Слова того наказу якнайкраще перегукуються із сучасністю:
«Багато нещастя приніс ворог Україні, руйнуючи міста, села та фабрики; розстрілюючи і знущаючись, хтів він загасити вашу любов до України; провокацією, куплею зрадників — хтів досягнути вашого роз’єднання; але ваша любов до Батьківщини та віра в святе і праве діло будування України перемогла усякі зусилля ворога. … Згода та братня любов, яка панує до сьогодні між вами і старшинами, зробила вас міцними і побідними. Надалі вона зробить вас непереможними. … Про ваші побідні успіхи знають по той бік фронту, — там чекають на вас! Ідіть! Увільняйте рідну Батьківщину від ворога! … Несіть з собою для ваших втомлених та знесилених братів — лад і спокій». (з Наказу Ч. 036 Головної Команди військ УНР 20 вересня 1920 року).
Йому ж випало приймати останній військовий парад збройних сил Української Народної Республіки. Це були урочистості, проведені Кінногірським дивізіоном генерала Олексія Алмазова в передмісті Кракова — Лобзові. Іван Фещенко-Чопівський, міністр доби Центральної Ради та Директорії, наводячи один з варіантів написання прізвища Медзвецького — Медвецький, згадував:
«Українське громадянство міста Кракова жваво цікавилося своїми військовими: відбувалися для них чисельні імпрези, свята. Пригадую собі — здається, це був Великдень 1923 року — на таборовому майдані на Лобзові відбувся останній український військовий парад. Дивізіон полк. Алмазова мав ще свій оркестр… Після служби Божої і врочистого молебня дивізіон та всі інші частини, що були розташовані в околицях Кракова… виструнчилися на майдані. Парад приймав ген. М. Коваль-Медвецький, який був уже здемобілізований і „на вільній стопі“ працював обсерватором в Астрономічній Обсерваторії Ягеллонського університету». (Фещенко-Чопівський Іван. Хроніка мого життя. Спогади міністра Центральної Ради та Директорії. Житомир, 1992. С. 71).
Останні роки життя Микола Коваль-Медзвецький провів у Польщі, де займався науковою та викладацькою діяльністю, зокрема працював в астрономічній обсерваторії Ягеллонського університету в Кракові, здійснював гравіметричні дослідження у Гдині, Картузах та Варшаві, був членом варшавського Головного управління вимірів та ваги. Опублікував кілька наукових праць.
Місцем останнього спочинку відомого українського військовика і науковця, який помер 10 вересня 1929 р. у Варшаві, стала православна частина варшавського міського цвинтаря «Воля».
Ілюстрації з відкритих джерел
