Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
30 січня виповнилось 145 років від дня народження Олександра Яковича Шайбле (1878-1919) — українського офіцера, якому випало стояти біля витоків формування української армії за доби Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Долучившись до українізації війська на хвилі революційних подій 1917 року, він наполегливо працював над розбудовою збройних сил незалежної України незалежно від зміни політичних режимів, брав дієву участь у розробці документів про старшинські (офіцерські) ранги, уніформу та нагороди українських збройних сил, розбудові системи військової освіти.
Народився Олександр Шайбле у місті Акерман Бессарабської губернії (нині Білгород-Дністровський на Одещині) у лютеранській родині німецьких колоністів з Ельзасу. Освіту здобув у Кишинівському реальному училищі та Київському військовому училищі, з якого був 1900 року випущений підпоручиком до 2-го піхотного Софійського полку, розквартированого у Смоленську. Згодом навчався у Миколаївській академії Генерального штабу у санкт-петербурзі, яку закінчив 1907 року за першим розрядом. Отримавши звання штабс-капітана, проходив цензове командування, під час якого відбувалась перевірка і закріплення здобутих у навчальному закладі знань, у 6-му гренадерському Таврійському полку.
Упродовж наступних 1909-1913 років служив на штабних посадах у 8-й Сибірський стрілецькій дивізії (ад’ютант штабу) та 3-му Сибірському армійському корпусі (обер-офіцер для доручень). З кінця 1913 року, отримавши звання підполковника, обіймав посаду ад’ютанта штабу Іркутської військової округи. Під час Першої світової війни на Південно-Західному фронті. З грудня 1914 року служив штаб-офіцером для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу, від травня 1915 до січня 1917 року обіймав посаду начальника штабу 60-ї піхотної дивізії, отримавши у грудні 1915 року звання полковника. За особливі заслуги впродовж 1914-1916 років був нагороджений кількома орденами.
Лютнева революція застала Олександра Шайбле на посаді командира 315-го піхотного Глухівського полку 79-ї піхотної дивізії, яким він командував до серпня 1917 року. Саме в цей час почалися процеси українізації військових частин російської армії, які привернули пильну увагу полковника й зрештою визначили його вибір на користь служби в збройних силах України. У листопаді 1917 року Олександру Шайбле присвоїли звання генерал-майора і призначили виконувачем обов’язків командувача 23-го армійського корпусу. Після проголошення Української Народної Республіки він добровільно зголосився до служби в українській армії, яка саме починала формуватися у листопаді-грудні 1917 року.
У лютому-квітні 1918 року Олександр Шайбле служив старшиною (офіцером) Головного управління Генерального штабу Української Народної Республіки, з березня працював у складі комітету з утворення української армії при Військовому міністерстві УНР. За доби Гетьманату Павла Скоропадського продовжив службу в Генштабі, був членом Військово-ученого комітету Військового міністерства Української Держави, входив до комісії з утворення військових шкіл і академій України. В цей час він став одним з авторів закону про старшинські ранги, схваленого Радою Міністрів у червні 1918 року.
Після повалення влади гетьмана наприкінці 1918 року Олександр Шайбле продовжив службу, обійнявши з кінця січня 1919 року посаду начальника 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Дієвої Армії УНР, а з лютого 1919 року — начальника Головного Управління Генерального штабу. В цей час він належав до складу Комісії зі створення військових шкіл і академій України, входив до постійного складу Ставки Головного Отамана Симона Петлюри. За ініціативою Олександра Шайбле в Армії УНР було поновлено скасовані Директорією старшинські (офіцерські) ранги, введено звання генералів, а в дивізіях створені атестаційні комісії для розгляду питань про підвищення старшини у ранзі.
Також за дієвої участі Олександра Шайбле було розроблено нову уніформу та знаки розрізнення, які нашивались не на рукавах, а на обшлагах (так званих чохлах) одностроїв. Уже у лютому 1919 року він підготував доповідь на ім’я Військового міністра, в якій виклав основні міркування щодо військової форми, зокрема зазначивши, що «відзнаки по рангах, по родах зброї і числах частин повинні бути на комірі та чохлах (обшлагах)». Зрештою міркування і пропозиції генерал-хорунжого були враховані в описі похідної уніформи старшин і козаків усіх родів зброї у квітневому наказі Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 р. (Ч. 276).
Похідний Мундир — (френч) для старшин і козаків всіх родів зброї з сукна, за можливості захисного кольору зі стоячим закотистим коміром і чотирма кишенями з контр-складками, дві кишені на грудях і дві бокових. На рукава нашиваються чохли (обшлага) кутком. Кутик приладного сукна по роду зброї. На комірі нашиваються петлиці приладного сукна кольору по роду зброї… Колір сукна для петлиць відповідно роду зброї. Погони вузькі (1 верш. ширин.) такого ж захисного сукна. Спідній кінець погона пришивається, верхній застібається на ґудзик захисного кольору. Мундир застібається на п’ять ґудзиків, котрі можуть бути костяні або ремінні захисного кольору. (З Наказу (ч. 276) Головної Управи Війська Української Народної Республіки від 24 квітня 1919 року, яким було затверджено опис похідної уніформи).
У серпні 1919 року Головне управління Генерального штабу УНР на чолі генерал-хорунжим Олександром Шайбле розробило проєкти і статути двох нових нагород Армії УНР — Бойової відзнаки «Республіки» двох ступенів та Бойової медалі «Республіки» чотирьох ступенів. Описи обох нагород підписано саме його прізвищем. Виготовити відзнаку та медаль мали у Німеччині. З цією метою військовий міністр УНР полковник Всеволод Петрів і начальник Головного управління Генерального штабу отаман Олександр Шайбле звернулись до посла УНР у Берліні Миколи Порша, який мав розмістити замовлення на виготовлення нагород у Німеччині. На жаль, невідомо, чи було виготовлено хоч один комплект нагород. До сьогодні збереглись лише два комплекти грамот до медалей «Республіки».
-
- Малюнки бойової відзнаки «Республіки» і бойової медалі «Республіки», додані до замовлення на виготовлення нагород у Німеччині (наведено за виданням: Рудиченко А. И., Тинченко Я. Ю. Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва. Учредительные документы. Изготовление. Практика награждений. Киев, 2011)
-
- Малюнки бойової відзнаки «Республіки» і бойової медалі «Республіки», додані до замовлення на виготовлення нагород у Німеччині (наведено за виданням: Рудиченко А. И., Тинченко Я. Ю. Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва. Учредительные документы. Изготовление. Практика награждений. Киев, 2011)
Обірвалось життя Олександра Шайбле дочасно. У листопаді 1919 року він прибув до Одеси, де відбувались переговори про перехід Української Галицької Армії на бік добровольчої армії під командуванням антона денікіна. Делегація Директорії не змогла тоді відвернути укладання сепаратної угоди між галичанами і так званими збройними силами півдня росії, й змушена була визнати підпорядкування УГА денікінцям.
читайте також:
Під час перебування в Одесі Олександр Шайбле важко захворів на черевний тиф, епідемія якого лютувала під той час як в УГА, так і в Дієвій Армії УНР. Подолати тяжку хворобу молодий офіцер, якому невдовзі мало виповнитись лишень 42 роки, не здужав. 22 грудня 1919 року Олександр Шайбле помер в одеському шпиталі й наступного дня був похований на військовій ділянці Нового цвинтаря.
