Про це під час інтерв’ю АрміяInform розповів радник — уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадим Свириденко. — Після повернення бійців…
Розвідник стрілецького батальйону окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» на позивний «Рос» корегував вогонь нашої артилерії під час оборони Бахмута і відбивав штурми російських окупантів під Соледаром. Обидва ці населені пункти останніми місяцями асоціюються з пеклом через безперервні криваві бої та шквал артилерійського вогню.
«Рос» пройшов це пекло, працюючи у розвідці, витягаючи з поля бою поранених та знищуючи російських загарбників за будь-якої можливості. Наразі він продовжує обороняти Україну в проміжку між Бахмутом і Соледаром. Під час короткого перепочинку «Рос» розповів про бойову роботу у цих найгарячіших точках.
— У серпні ти брав участь у стримуванні наступу ворога на східних околицях Бахмута. Що там тоді відбувалося?
— Я відповідав за орієнтування нашого підрозділу на підступах до Бахмута, а також корегував вогонь нашої мінометки. Це дозволяло нашим артилеристам влучати в ціль буквально з другого пострілу. Ми мали вести вогонь максимально результативно, працювали приблизно по 20 годин на добу.
Одного разу росіяни виявили наш спостережний пункт, по нас почався прицільний обстріл. Ми сховалися в підвалі. Один із прильотів прийшовся просто перед входом до нього. Вибуховою хвилею вибило двері всередину. Усіх, хто в той момент був у підвалі без навушників, контузило.
Масований обстріл тривав близько двох годин. Протягом цього часу частину будівлі було знищено, нас завалило. Ми почали шукати спосіб залишити її через каналізацію — шукали ширші труби, простукували стіни. З нами тоді працювали наші оператори дронів «Фродо» і «Купер».
Ми вишукували паузи у ритмі прильотів, й вирахувавши слушний момент, вибігли на вулицю до нашої машини, яка дивом майже не постраждала і швидко від’їхали на кілька кілометрів у тил.
Іншим хлопцям з іншого підрозділу, що були разом із нами в підвалі, менше пощастило з машиною. Їм довелося швидко від’їжджати на одному вцілілому колесі. Одначе, це всіх врятувало: за хвилину російська арта, перезарядившись, розбила будівлю вщент.
— Ти ж воював не тільки під Бахмутом, і не тільки як розвідник.
— Так. У листопаді ми опинилися поблизу села біля Соледара. Нас перекинули для посилення одного з підрозділів. На тих позиціях ми перебували близько п’яти днів. Ворог розташовувався від нас на відстані близько 30 метрів. Ландшафт на ділянці був дуже непростий: яри, дерева, а безпосередньо між нами і ворогом були густі хащі. Ми постійно перестрілювалися.
Умови були важкі. По нас працювали танки, міномети, а також багато стрілецької зброї. Чергували ми по три години. Тобто поки змінишся, перекусиш, дійдеш до бліндажа, де можна лягти, то на сон залишається не більше ніж дві години. Одночасно з чергуванням, якщо при цьому не тривали обстріли, ми облаштовували вогневу позицію. Часто йшов дощ. Мокра земля потрапляла на зброю та боєкомплект. Доводилося постійно їх чистити. Добре, що зброї у нас було із запасом, адже вдалося назбирати трохи трофеїв.
— Як діставалися трофеї?
— Приміром, одного разу наш командир помітив, що на нас насувається група російських штурмовиків. Хлопці, що стояли поруч, хотіли відкрити вогонь, проте командир дав команду не стріляти. Він відійшов трохи вбік по флангу, сховався за деревом і голосно сказав до росіян: «Мужики! Ідітє сюда! Здєсь бєзопасно». Після цього до нього прийшли прямісінько під приціл, у полон, чотири росіяни. Потім наші хлопці повторили цей трюк і полонили ще двох.
— Розкажеш про найважчі бої?
— Утримувати позиції біля обох населених пунктів доводиться великою ціною. Під час одного з «прильотів» на сусідньому спостережному пункті загинув мій побратим «Док». Невдовзі після цього «прильоти» були вже в кількох метрах від мене. В результаті одного з них мені уламком знесло лівий навушник разом із кріпленням. Від цього я дістав контузію і пошкодив ліве вухо і око.
Один день на тій позиції був найважчим. Бій почався о 7 ранку. За дві години до того я ліг спати після чергування. Однак мене розбудили і сказали, що росіяни почали масований наступ. Ми швидко добігли до спостережного пункту і вступили в бій, який тривав менше ніж годину. За цей нетривалий час я був повністю мокрий від навантаження, хоча на дворі було близько нуля градусів. росіяни штурмували групою приблизно в 25-30 бойовиків. А нас на позиції було дев’ять.
Спочатку пройшла артпідготовка, в результаті якої двох із нас поранило. Мій побратим «Круглий» лежав у траншеї і поруч із ним валявся якийсь невеличкий уламок дерева. То і не дивно, адже дерева, які оточували нашу позицію, від вибухів розривало просто в шмаття. Проте, коли я придивився до «Круглого», то побачив, що у нього є проникаюче поранення. Уламок перебив йому лопатку. Другий уламок застряг у шоломі, від цього його аж вивернуло. Якби він прилетів буквально на п’ять міліметрів нижче, то пробив би йому голову.
В іншого побратима йшла кров з носа, вух і очей. Але йому пощастило — у нього не було проникаючих поранень. Він дістав черепно-мозкову травму.
Тут я залишився єдиним, хто ще міг тримати зброю в руках. Проте у мене була повна дезорієнтація і оглушення. Про прицільний вогонь навіть мови не йшло. Я продовжував стріляти просто в напрямку: підіймаючи автомат над бруствером і при цьому пригнувши голову нижче рівня землі. Але точно знаю, що декілька разів влучив у противника.
— «Круглий» — це твій побратим, із яким ти воюєш з першого дня?
— Так. На війні дуже важливо знайти собі побратима, який розуміє тебе з пів слова. Коли така людина поруч, то суттєво зростають шанси на виживання і на успішне виконання бойових завдань. Саме таким для мене став «Круглий». Ми воюємо разом із першого дня на сході країни.
— Як у таких умовах можна було відбивати штурм противників, яких було втричі більше?
— Ми вирішили відходити. Я прикривав вогнем побратимів. Відходити нам довелося під мінометним обстрілом. Коли ми дійшли до наших, які стояли трохи позаду, то з’явилася можливість вколоти знеболювальне важко пораненому, бо йому було дуже зле. Згодом під’їхала вантажівка, яка нас забрала. Я застрибнув у вантажне відділення і одразу відключився. Організм більше не витримав. Нас відвезли в лікарню.
У цей же день на нашу позицію зайшло підкріплення …
Антон Філатов
