У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Нещодавно виповнилось 155 років від дня народження Бориса Бобровського – генерал-майора, першого начальника Українського генерального штабу. Очолювати вищий орган управління збройними силами УНР йому випало з грудня 1917 року до лютого 1918 року, під час першої збройної агресії російських більшовиків проти новопосталої української держави.
читайте також:
Народився Борис Бобровський 19 січня (7 січня за старим стилем) 1868 року на Полтавщині у дворянській родині Павла Бобровського, старшого лікаря Петровського Полтавського кадетського корпусу. Цей початковий військовий навчальний заклад був найстарішим і найпрестижнішим кадетським училищем російської імперії на території України. Місце роботи батька визначило долю Бориса Бобровського – закінчивши 1885 року Петровський Полтавський кадетський корпус, він став професійним військовим.
Навчання юнак продовжив у Першому Павлівському військовому училищі (закінчив 1887 року) та Миколаївській академії Генерального штабу в Санкт-Петербурзі (по першому розряду, закінчив 1893 рік). Здібності та наполегливість дозволили Борису Бобровському зробити блискучу військову кар’єру, дослужившись в російській імператорській армії до звання генерал-майора, яке отримав 1911 року.
Брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 років, отримав контузію й був на Першій світовій війні, під час якої служив начальником етапно-господарського відділу штабу 2-ї армії (до середини грудня 1914 року). Згодом, з кінця травня 1915 року до серпня 1916 року – начальник 25-ї запасної піхотної бригади, дислокованої в Усть-Нарові (нині – місто Нарва-Йиесуу в Іда-Віруському повіті на північному сході Естонії).
Революційні події 1917 року застали генерал-майора Бориса Бобровського на посаді начальника Двінського військового округу, яку він обіймав з кінця липня 1916 року. Завдяки українським кореням він жваво відгукнувся на українську національно-демократичну революцію, події у Києві. Брав участь в українізації війська, навесні 1917 року організував у м. Дауґавпілс (Латвія) українську військову громаду. Згодом сприяв формуванню українських військових частин для Центральної Ради. Ставлення Бориса Бобровського до української революції та відповідний рівень освіти й послужний список обумовили вибір його кандидатури на посаду начальника створеного на початку грудня 1917 року Українського генерального військового штабу.
5 грудня (23 листопада за старим стилем) було видано накази про створення Українського генерального штабу, а наказом від 20 грудня (7 грудня за старим стилем) остаточно затверджено його особовий склад. Саме цей день можна вважати початком функціонування цього головного органу вищого військового керівництва. Розпочати реальну роботу Борису Бобровському вдалося вже після 23 грудня (10 грудня за старим стилем), коли він прибув до Києва, вдало уникнувши більшовицького арешту.
До Київа позавчора приїхав бувший начальник двинської округи ген. Бобровський, якого призначено начальником українського генерального штабу. Передають, що коли большевики дізнались про це призначення, то хотіли заарештувати його, одначе ген. Бобровський щасливо вийшов з під їхнього дозору і у теплушці благополучно прибув до Київа і вже вступив до виконання своїх обов’язків (замітка у газеті «Нова Рада» (Вівторок, 12 (25) грудня 1917 року. № 206. С. 3)).
Розпочавши організаційну працю в останні дні грудня 1917 – на початку січня 1918 року начальник генштабу разом із командою розпочав реалізацію важливих заходів зі створення війська Української Народної Республіки. Було розроблено проєкт організації Армії УНР і проєкти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів, розроблялись військові статути, розглядались зразки військових відзнак та одностроїв.
На жаль, за складних умов політичної нестабільності й більшовицької агресії, невизначеності позицій політичних очільників країни щодо створення регулярної армії та згаяного раніше часу всі старання Бориса Бобровського не дали в короткостроковій перспективі бажаного результату. Вкрай стислі терміни і невизначеність не дозволили провести необхідні для створення боєздатної армії заходи, хоча начальник генерального штабу мав усі необхідні компетенції та відповідний досвід.
Зусилля Бориса Бобровського розбивалися об невблаганну невтішну для української держави реальність і байдужість вищого політичного керівництва. Показову відсторонену реакцію на фахову доповідь начальника генштабу зафіксовано у спогадах генерала-хорунжого Армії УНР Олександра Козьми, присутнього на одній з нарад у кабінеті генерального секретаря військових справ УНР Миколи Порша в середині січня 1918 року:
Невеликий, метушливий, русявий генерал підійшов з тиха до довгастого столу, покопав недовго в шкіряній торбі, знайшов писаний доклад і зупинив очі на чисельній авдиторії, чекаючи на абсолютний спокій. Генерал Бобровський почав читати про тяжку і складну політичну ситуацію на Україні. Зупинився детально на збройних силах України, на її безборонности на випадок війни і перелічивши всі факти, які говорили, що большевики розпочали на Україні бойові акції, – він закликав Збори обміркувати і прийняти міри щодо оборони України. Доклад був написаний льогічно і пляново за вимогами наукового реферату. Однак (невідомо чому) тут на салі він не промовляв ні до серця, ні розуму. На салі панувала тиша. (Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р. // Літопис Червоної Калини. 1937. Ч. 5. С. 3).
Попри все, напрацювання Українського генерального штабу під керівництвом Бориса Бобровського не були зовсім марними – ними скористались під час створення Армії УНР вже у березні – квітні 1918 року. Перший начальник Українського генерального військового штабу гідно виконував свої обов’язки, зробивши все можливе за тих умов, коли йому довелось очолювати вищий орган управління збройними силами Української Народної Республіки.
Ілюстрації з відкритих джерел.
