Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
80 років тому, 23 січня 1943 року, Восьма британська армія під командуванням генерал-лейтенанта Бернарда Монтгомері здобула Триполі, витіснивши зі столиці Лівії німецькі та італійські танкові дивізії під командуванням генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля і маршала Етторе Бастіко.
Успішний наступ Восьмої британської армії на Триполі став наслідком перемоги британців у другій битві за Ель-Аламейн наприкінці жовтня — в середині листопада 1942 року й одночасної висадки на початку листопада британських та американських військ в Алжирі та Марокко. Щоб не опинитись відрізаним від портів постачання у Тунісі, командувач «Німецького Африканського Корпусу» Ервін Роммель змушений був стрімко відступати на захід, лишаючи по дорозі повільніші італійські частини, які масово здавались у полон.
Восьма армія командуванням Бернарда Монтгомері чіпко трималась німецьких та італійських частин, що відступали, завдаючи їм поразок у вимушених ар’єргардних боях. Найбільшою перемогою британських військ, які невідступно переслідували ворога впродовж близько 80 днів, стало звільнення Триполі.
Бернард Монтгомері порівняв переслідування ворога в Лівійські пустелі зі славним полюванням, однак під час нього прозваний «Лисом пустелі» Роммель незмінно вислизав з пащеки англійського бульдога. Німецький воєначальник, усвідомлюючи перевагу британців, не намагався серйозно закріпитись на віддалених від Тунісу рубежах. Даючи ар’єргардні бої й прикриваючи фланги, він залишав один населений пункт за іншим.
На Різдво 1942 року британці увійшли до Сирта, а вже 19 січня 1943 року здобули Місурату — останнє значне місто на шляху до Триполі. Впродовж наступних днів війська Роммеля відступили з розташованих західніше Хомса (20 січня), Ель-Азіза (21 січня) та Кастельверде (22 січня), впритул підпустивши британців до лівійської столиці. Попри символічне значення Триполі, яке було одним із найважливіших центрів панування італійських фашистів у Північній Африці, Роммель, керуючись суто військовими міркуваннями, не став організовувати серйозну оборону міста. Це дозволило британцям тріумфально вступити до столиці Лівії.
Першими британськими військовими, що увійшли до Триполі рано-вранці 23 січня 1943 року, стали так звані пустельні щури — солдати знаменитого 11-го гусарського полку, патруль яких побував у місті вже близько четвертої ранку. Наступними стали 40 танків Королівського танкового полку з піхотинцями 51-ї Гірської піхотної дивізії на броні. Не зустрічаючи жодного опору, вони проїхали до центру міста, де над головною урядовою будівлею замайорів британський прапор, символізуючи кінець панування фашистської Італії не лише над Лівією, а й над усією Північною Африкою.
Уже по опівдні Бернард Монтгомері прийняв офіційну капітуляцію міста та провів пишний парад перемоги, покликаний підкреслити значення здобуття міста. Попри те, що стрімка битва за Триполі 22-23 січня 1943 року не була позначена масштабними бойовими діями, здобуття міста стало знаковою подією всієї Північно-Африканської кампанії, увінчавши тріумфом переможний марш британських військ. Саме тому вже через два тижні сюди прибув прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, який виступив із промовою до солдатів звитяжної Восьмої армії, подякувавши їм від імені британського уряду. «Попереду важка боротьба, — наголосив він. — Роммель, утікач з Єгипту, Кіренаїки та Триполітанії, у безперервній гонці завдовжки 1400 миль, тепер подає себе як визволитель Тунісу. Але дні ваших перемог аж ніяк не закінчуються, і… ми можемо сподіватися досягти остаточного знищення або вигнання з Африки кожного озброєного німця чи італійця».
читайте також:
Дійсно, втрата африканської столиці відроджуваної фашистським дуче Беніто Муссоліні новітньої Римської імперії віщувала остаточну поразку німецько-італійських військ у Північній Африці. Вже до середини травня 1943 року вони були оточені й здалися переможцям у Тунісі. Північно-Африканська кампанія довела, що вирішальні для долі війни перемоги можна здобувати не лише великою кров’ю в затяжних боях, але й завдяки вдалому стратегічному плануванню та налагодженій логістиці.
Ілюстрації з відкритих джерел
