Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Увесь світ вже переконався в тому, що вести бойові дії у їхньому сучасному цивілізованому розумінні, не знищуючи мирного населення, рашисти не здатні. Отримавши по обличчю на початку вторгнення, а потім під час втечі з Київщини, Харківщини, Миколаївщини і Херсона, від безсилля вони остаточно вдалися до характерної тільки для них стратегії випаленої землі.
Користуючись кількісною перевагою в авіації, ракетному озброєнні, бойовій техніці, артилерії та боєприпасах, окупанти методично знищують українські міста. Не останнє місце в їхньому арсеналі вбивства посідають касетні боєприпаси всіх видів і типів, починаючи з авіаційних бомб і закінчуючи засобами дистанційного мінування — протипіхотними мінами. Найстрашніше, що вони без усяких сумнівів масово застосовують усе це проти мирного населення.
Рашисти й раніше застосовували величезний арсенал касетних боєприпасів проти цивільних: так було в Чечні, Грузії, Сирії, а тепер і в Україні ще з 2014 року. Згадати тільки офіційний лист правозахисної організації Human Rights Watch до міністра закордонних справ росії сергія лаврова. У ньому йшлося про задокументовані випадки використання росією касетних боєприпасів проти мирних людей у Сирії. Лише з 30 вересня 2015-го і до 27 липня 2016 року організація зафіксувала 76 таких випадків, проте припускає, що їх було куди більше.
Коаліція з касетних боєприпасів у звіті Cluster Munition Monitor 2022 підтвердила неодноразове використання росією касетних боєприпасів проти цивільного населення України, що призвело до жахливих жертв. А Офіс генерального прокурора України тільки з 24 лютого вже відкрив 84 кримінальні провадження за фактами застосування російськими військами касетних боєприпасів на території Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Донецької, Житомирської, Київської, Харківської, Запорізької, Сумської та Чернігівської областей.
Є ще один чинник, на який росіянам у трясовині свого цинізму просто начхати. Це так звана засміченість тимчасово окупованих українських територій і районів бойових дій мінами та артилерійськими боєприпасами, що не спрацювали. Не останнє місце в цьому переліку посідають нерозірвані суббоєприпаси, випущені з російських артилерійських систем залпового вогню. За деякими оцінками, через використання рашистами неякісних снарядів, які десятиліттями «зістарювалися» на складах зберігання, процент вибухових елементів, що не спрацьовують, досягає третини — тобто 25–30%. В одному тільки Харкові наразі сапери й піротехніки утворили кілька величезних кладовищ реактивних снарядів, що прилетіли по місту та не спрацювали.
А тепер — факт для порівняння. У часи Холодної війни на противагу кількості радянської артилерії в США розробили 155-мм боєприпаси DPICM.
Цей боєприпас подвійного призначення (Dual-purpose improved conventional munition — DPICM) являв собою артилерійський снаряд із касетною бойовою частиною, що призначений для знищення танків, бронетехніки, а також високоефективний проти живої сили ворога. Кожен 155-мм снаряд ніс у собі 88 суббоєприпасів, які розділяються після пострілу й покривають зону діаметром до 300 метрів.
Це давало змогу артилерії вражати відразу декілька цілей на певній ділянці, відповідно заощаджуючи кількість інших снарядів та знижуючи темпи зносу стволів артсистем. DPICM переважали звичайні 155-мм снаряди у 5–10 разів у руйнівній силі, а також вони були ефективнішими проти військ у польових укриттях завдяки комбінованому розповсюдженню суббоєприпасів та вибуху в повітрі над ціллю.
Але, маючи таку кількість переваг, касетні снаряди DPICM мали, як порахували в НАТО, суттєві недоробки — приблизно 3% субелементів не здетоновували після розльоту. Нерозірвані вибухові частини становили небезпеку як для військових, так і для цивільного населення впродовж багатьох років, адже виявити їх вкрай важко, а знешкодити можна тільки за допомогою підриву. Через це США у 2008 році просто відмовилися від їхнього виробництва. Коментарі тут, гадаю, зайві…
Фото з відкритих джерел
