Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
За умов широкомасштабної війни російських окупантів проти української нації потреба в детальному вивченні України світовими науковцями, аналітиками є дуже актуальним завданням. Враховуючи інформаційний аспект війни, переосмислення української історії та культури в міжнародному ключі дає змогу покращити розуміння України за кордоном.
Нещодавно в Києві було презентовано дослідження про установи, які вивчають українську та кримськотатарську історію, політику та культуру поза межами України. Аналіз проводився Українським Інститутом, що працює над публічною та культурною дипломатією при Міністерстві закордонних справ України. Кореспонденти АрміяInform відвідали презентацію в Києві та розповіли головне про нинішнє вивчення України в світі та як це впливає на російсько-українську війну.
Завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Українського Інституту Надія Коваль у своєму виступі відзначила особливості аналізу українських та кримськотатарських студій. Головним завданням публікації було систематизувати інформацію про те, де вивчають Україну та кримських татар і «знайти поточні проблеми, виклики та можливості».
Аналітиками Українського Інституту бралися до уваги «українські студії в широкому сенсі», які можна поділити на 3 групи:
- академічні таосвітні програми, університетські центри, де вивчають виключно Україну;
- інституції зрегіональним підходом, де Україна розглядається як частина євразійських студій, Східної Європи, пострадянського простору;
- незалежні дослідницькі аналітичні центри, які займаються українськими такримськотатарськими студіями.
«Нині є багато науковців, які можуть працювати водночас і в аналітичних центрах, де так само багато створюється публікацій про міжнародну політику та місце України в ній», — відзначила Коваль.
Довідково.Аналітику «Українські і кримськотатарські студії за кордоном: дослідження стану і потреб» було підготовлено Українським Інститутом у рамках гранту Фонду «Культура солідарності — EUNIC Україна» у партнерстві з Європейським культурним фондом та EUNIC за фінансової підтримки Інституту Сервантеса, Гете-Інституту та Французького Інституту.
Для зручності користування на сайті Українського Інституту було створено інтерактивну карту, куди нанесено 169 осередків, які розташовані в 32 країнах.
Територіально всі установи були поділені за такими регіонами: США, Канада, Західна Європа, росія, Туреччина, країни колишнього срср, Східна Азія, Австралія, Нова Зеландія.
Значна частина інституцій, в яких досліджується Україна, були створені діаспорою після Другої світової війни. Як приклад важливих і впливових місць можемо назвати Гарвардський український дослідний інститут (HURI), Канадський інститут українських студій (CIUS), Український інститут у Лондоні.
Як відзначила Надія Коваль, дослідження України за кордоном стосуються «більше аналізу самих себе, етнографічного аналізу». Іншими словами вивчають здебільшого суто українську культуру, не завжди розглядаючи Україну саме у глобальному вимірі.
читайте також:
Хоча можемо пригадати книги директора Гарвардського науково-дослідного інституту, історика Сергія Плохія. Він поєднує міжнародну історію XX ст. та українські аспекти (Ялтинська конференція 1945 року, Кубинська криза 1962 року, Чорнобильська катастрофа 1986 року).
Водночас поряд із можливостями вивчати Україну за кордоном, руйнуючи таким чином російські імперські стереотипи про українців, існують виклики. Останні стосуються недостатньої уваги до українських студій з боку держави Україна та фінансовими питаннями, які стосуються науки та освіти в цілому. Вивчення певної теми, в даному випадку української та кримськотатарської історії та політики, потребує істотних інвестицій. Як і створення інтересу в цільової аудиторії, наприклад студентів, які б більше цікавилися темою України.
Існує й інший виклик, який стосується перегляду східноєвропейських та євразійських студій, які до цього в центр всього ставили російську історію та культуру. А натомість історія України та інших країн, що були під владою москви, не були в пріоритеті.
Після окупації росією Криму в 2014 році почалося переосмислення історії півострова іноземними науковцями. Хоча «кримськотатарські студії обмежені й існують в рамках тюркських, а не українських студій» — підкреслила Надія Коваль.
Широкомасштабне російське вторгнення в Україну 24 лютого спричинило більше зацікавлення в українських реаліях. Наприклад, побільшало вивчення української мови в західних університетах. Згідно з аналітикою Українського Інституту, половина співробітників, що працюють в сфері українських студій, вільно володіють українською.
Враховуючи фактор війни, необхідно розповідати про зв’язки України зі світом. Приклади — Катерина Десницька була дружиною принца Сіаму (нині Таїланд. — Ред.) Чакрабонґсе Буванафа, Ярослав Стецько в рамках Антибільшовицького блоку народів працював із лідером Тайваню Чан Кайші та представником США в ООН Джин Кіркпатрік, а Стефан Терлецький був радником Маргарет Тетчер.
Уповноважена Глави держави з питань Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту Ольга Будник заявила, що «українські студії — це елемент національної безпеки в розрізі міжнародної політики». І відповідно необхідно працювати й над освітньою дипломатією та спільними проєктами задля розвінчання російських міфів і водночас просування українського наративу у світі.
Доцент кафедри суспільних наук Неапольського університету імені Фрідріха II Сімоне Аттіліо Белецца розповів про особливості вивчення України в Італії. Дослідження української історії та культури італійськими науковцями триває в рамках такого напряму як «слов’янознавство». Головною установою є Італійська Асоціація українських студій, створена на початку 1990-х рр.
Після 24 лютого італійські науковці працюють над тим, щоб «правильно інформувати італійців про війну». Як відзначив Белецца, це відбувається через мистецькі зустрічі та кіноогляди, а також переклад книг українських науковців та поезії італійською.
«Італійська громадська думка, яка раніше була проросійською, тепер досить твердо підтримує Україну через нашу роботу», — наголосив науковець.
Директорка програми «Україна в європейському діалозі» Інституту гуманітарних наук (Відень) Кетрін Юнгер зробила акцент на 2 речах, які нині важливі для подальшого розвитку українських студій.
- знати базові речі про Україну;
- поширювати знання для іноземної аудиторії.
На думку Юнгер, ключовим завданням є «розглядати світ з української перспективи, щоб побачити, чому Україна має значення». Тут ми повертаємося до теми зв’язків між регіонами та країнами — про що теж розповідала науковиця.
Викладач кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» Мартін Кислий досліджує тему повернення кримських татар на Батьківщину, у Крим, у 1980–1990-х. Він розповів, що ця тематика стосується різних напрямів дослідження — історія міграції, постколоніальні студії. Історія міграції є відносно новою темою для українських науковців, які можуть робити спільні проєкти з іноземними колегами.
Постколоніальні студії — напрям досліджень гуманітарних наук, який вивчає історію імперій через культурний вплив колонізаторів на підкорені народи. Започаткував постколоніалізм Едвард Саїд, який у своїй праці «Орієнталізм» показав, як Захід формував образ країн Сходу як виключно відсталих регіонів, що сприяло європейському підкоренню Азії у XVIII—XIXстоліттях.
У розрізі вивчення кримських татар зазначимо наступне. Туреччина після 2014 року різко засудила російську окупацію Криму та сприяє наданню допомоги кримськотатарському народу. І тому саме турецький вимір дослідження їхньої історії та культури є серед пріоритетів для двосторонньої співпраці в гуманітарній сфері між Києвом та Анкарою.
Старший науковий співробітник Інституту Сходознавства імені А. Кримського НАНУ Ірина Дрига нині працює в Туреччині. Дрига розповіла, що в країні помітна м’яка сила з боку росії.
М’яка сила — поняття в дипломатії, коли держава може змінювати думку про себе та отримувати бажаний результат, який влаштує іншу сторону. Іншими словами, це створення привабливого образу держави за кордоном через співпрацю, а не суперництво. Термін сформулював американський політолог Джозеф Най наприкінці 1980 років.
Як відзначила Дрига, після 24 лютого фахівці з тюркології переїхали працювати до Туреччини. І наразі головними напрямами роботи є створення етимологічного словника кримськотатарської мови та порівняльного історичного словника. Так само очікується відкриття кримськотатарського відділення у Стамбульському університеті.
Доцент Департаменту історичних і сучасних досліджень Університету Седертерна (Швеція) Юлія Юрчук розповіла шведський вимір вивчення України.
«Війна змінила багато. Це вікно можливостей, коли люди, які не займалися Україною, починають нею займатися. Зросла кількість студентів, які вивчають українську мову. Якщо до 2022-го це було лише в Університеті Гетеборга, то після вже в Лунді та Стокгольмі».
У Лундському університеті більше вивчають політику пам’яті та літературу. Юрчук вважає, що «Швеція потребує більше перекладачів з української мови».
Не варто забувати про спільні моменти між Швецією та Україною. Перше, що спадає на думку, це події Великої Північної війни 1700–1721 років, коли гетьман Іван Мазепа присягнув на вірність Карлу XII та було створено двосторонній союз у 1708 році. Цю тематику активно популяризує Марина Траттнер, яка вивчає шведські архіви про події XVIII століття, що стосуються України.
На відповідь кореспондента АрміяInform Єгора Брайляна про перспективні теми вивчення двосторонніх зв’язків, Юрчук зазначила, що буде досліджувати український аспект Нобелівських премій.
Фото Ольги Мосьондз
