У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Сьогодні відбувся 3-й Міжнародний форум культурної дипломатії. Головним організатором щорічного форуму є Український Інститут — установа при Міністерстві закордонних справ України, яка відповідає за публічну та культурну дипломатію. Основні теми форуму — боротьба проти використання росією культури як зброї проти України та розбудова співпраці в сфері культурної дипломатії між Україною та Євросоюзом. Розповідаємо головне з дискусій форуму.
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого стало ще раз свідченням, яке значення має популяризація української культури в світі. Бо російські окупанти прагнуть не лише вбити українців фізично, але й знищити нашу культуру — музеї, театри, галереї. Саме проти української ідентичності воює росія зараз. Для росіян не існує ніякої України, а тільки «братні народи».
Виходячи з цього, культурна дипломатія, тобто комунікація зі світом через популяризацію української мови, історії та культури є питанням національної безпеки. Український Інститут як державна установа, створена при МЗС України у 2017 році, вже втретє збирає культурних менеджерів, дипломатів та митців, щоб обговорити, куди рухатися далі.
Нині актуальною темою стало вивчення та донесення до країн-партнерів України, як саме росія використовує свою «класичну» культуру в (інформаційній) окупації інших держав.
Завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Українського Інституту Надія Коваль презентувала результати дослідження поточної роботи російських установ культурної дипломатії. Основні три установи, над якими зосередили свою увагу — росспівробітництво, Фонд «русский мир» та Фонд Горчакова. Як зазначила Коваль, росія пропагує концепт «русского мира, який існує там, де говорять російською мовою. Основними країнами, на які розрахована культурна політика москви, це росія, Україна, білорусь. Внутрішній вимір — це колишні республіки срср, зовнішній — це православні країни, а ще більш міжнародний вимір — це країни з традиційними цінностями, які створюють, на думку росії, багатополярний світ».
Надія Коваль наголосила, що росія прагне саме через презентацію класичної культури сформувати позитивний російський імідж за кордоном. «Як вона презентована в світі, російська культура? Більшість інституцій зосередилися на класиці (балет, література, театр). Дуже рідко ви зустрінете сучасну російську культуру», — розповіла Коваль.
І росспівробітництво та Фонд «русский мир» відкрито підтримують війну проти України та поширюють офіційні російські наративи. Вищезгадане, на думку Коваль, свідчить про те, що краще розуміння того, як працює російська пропаганда через культурну дипломатію, зможе по-іншому показати суть російсько-української війни. Тим паче, що той самий Фонд «русский мир» здійснює «русифікацію освіти на окупованих територіях України», — резюмувала в своєму виступі Коваль.
На форумі була окрема дискусія про інструменталізацію культури. Це досить важлива тема, адже російські окупанти насамперед здійснили інформаційну підготовку свого населення та за кордоном, що нібито «України не існує», а потім вже почали збройну агресію.
читайте також:
Виконавчий директор інституту «Політичний капітал» у Будапешті Петер Креко розповів, як саме росія маніпулює поняттям «консерватизм» задля ідеологічної боротьби із Заходом.
«росія показує себе як альтернативна модель щодо нігілістичного Заходу, що занепадає. Важко розмежувати м’яку та жорстку силу росії, адже є сильна діяльність держави щодо першого виду дипломатії. росія поширює дезінформацію через державні телеканали RT, Sputnik, мовлення яких вже заборонено на території ЄС. путін вважає ЛГБТ-ідеологію інструментом Заходу», — прокоментував Креко.
М’яка сила — поняття в дипломатії, коли держава може змінювати думку про себе та отримувати бажаний результат, який влаштує іншу сторону. Іншими словами, це створення привабливого образу держави за кордоном через співпрацю, а не суперництво. Термін сформулював американський політолог Джозеф Най наприкінці 1980 рр
Виконавча директорка Консультативної комісії США з питань публічної дипломатії при Держдепартаменті США Вів’єн Вокер зазначила, що країни використовують м’яку силу, щоб змінити погляди про себе в світі.
«М’яка сила також існує для того, щоб забезпечити інформацією аудиторію, аби сприйняти чи ні твою політику. Свого часу Гілларі Клінтон запропонувала поняття „smart information“ (розумна інформація). Хоча м’яка сила може бути використана й за примусовим призначенням — дезінформація», — відзначила Вокер.
Коментуючи питання про грабунок росіянами українських музеїв на окупованих територіях, Вокер заявила, що проти росії можуть бути запроваджені не лише економічні санкції, але й санкції щодо артефактів.
Водночас високопосадовиця наголосила, що «Україна робить багато зусиль, щоб боротися з інструменталізацією культури з російського боку. Це можемо побачити по роботі українського Президента Володимира Зеленського, міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби».
На думку Вокер, нині росія створила «цифрову залізну завісу», і тому треба зробити все можливе, щоб працювати з російським суспільством як зсередини, так і ззовні. В другому випадку мова йде про російських митців, які критичні щодо кремля та виїхали на периферію росії, наприклад у Грузію. В будь-якому разі варто знати, які громадські настрої нині в росії, щоб наблизити перемогу України у війні, яку розв’язав кремль.
Дипломат, письменник, директор Інституту Адама Міцкевича (2008-2016) Павел Поторочин запропонував своє бачення м’якої сили, в якій нема насправді нічого м’якого. «М’яка сила — це про зміну уявлень про країну за кордоном, тобто аксіологічний продукт. Конвенційна дипломатія розповідає історію, а культурна — правду. Правда може бути складною», — сказав Поторчин.
Він наголосив, що насправді війна росії проти України «це культурна війна, конфлікт цінностей». І ця війна триває насамперед за культуру, а не за будь-що інше.
Україні вже варто працювати над тим, щоб розповідати про себе не лише аудиторії на Заході, тобто країнам-партнерам, які нас підтримують, але й на Глобальному Півдні. Хоча, на думку генерального директора Українського Інституту Володимира Шейко, термін Глобальний Південь є не дуже вдалим, бо узагальнює дуже різні регіони. Водночас існують спільні постколоніальні моменти в Україні та Африці, Азії чи Латинській Америці.
Директорка Директорату публічної дипломатії та комунікацій МЗС України Ірина Боровець сказала, що «Україна має посольства на Глобальному Півдні і розуміння локальної та регіональної специфіки буде враховано в роботі з країнами в сфері культурної дипломатії».
Лише нещодавно на міжнародному рівні було зроблено кроки задля захисту культурної спадщини від військових конфліктів. Директор з питань культури та м’якої дипломатії Міністерства закордонних та європейських справ Франції Матьє Пейро розповів, що побачивши руйнування культурних пам’яток у Сирії та Афганістані, було ухвалено рішення створити 5 років тому ALIPH. Це міжнародний союз із захисту спадщини у регіонах конфліктів.
«Цю програму було створено для захисту археологічних пам’яток на Близькому Сході — в Іраку, Сирії. Але після лютого ми усвідомили, що це може бути і європейська програма. ALIPH був дуже чітким у реакції та надав 5 мільйонів євро, щоб українські інституції могли використати ці кошти. Серед цієї суми 2 мільйони надала Єврокомісія. І, як на мене, це вперше ЄС зробив внесок у ALIPH», — резюмував Пейро.
російські окупанти грабують українські музеї на окупованій території, вивозять артефакти до себе. І це дійсно істотний виклик, який Україна подолає разом зі світом. Українці борються за цінності та культуру проти росіян, які напали на Україну, щоб вбивати, ґвалтувати та грабувати.
Організаторами 3-го Міжнародного форуму культурної дипломатії були Український Інститут, МЗС України, Jam Factory Art Center. Партнерами форуму виступили Представництво України при ЄС, Представництво землі Баден-Вюртемберг в ЄС, Американські Ради та Празький центр громадянського суспільства.
Фото Анастасія Ветер
