Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Минуло вже кілька місяців з того дня, коли Сили безпеки та оборони звільнили від російських окупантів місто Ізюм. Понад пів року тут панував «руській мір», руйнуючи плоть міста, якому нараховується понад 450 років, вбиваючи місцевих жителів, переважна кількість яких спілкувалися між собою російською мовою, лише через те, що їхні паспорти – синього кольору та мають виконаний золотим тисненням напис «Україна».
Авторка матеріалу побувала в Ізюмі в перші дні після деокупації. Сюди ж вона приїхала і за 4 місяці, аби подивитися, як оговтується місто після того, як сюди повернулася Україна. Про наболіле говорила з начальником військово-цивільної адміністрації міста Валерієм Марченком.
Під час контрнаступу Сили безпеки та оборони влаштували окупантам чергову «бавовну»
Заїжджаємо до Ізюма та звертаємо дорогою ліворуч від блокпоста, що розміщений на в’їзді в місто. Мій колега запропонував подивитися на склад боєприпасів окупантів. Точніше на те, що від нього залишилося… Це територія площею зо два футбольні поля, на якій зберіглися снаряди та військова техніка росіян. Найімовірніше, під час контрнаступу наші Сили безпеки та оборони влаштували окупантам чергову «бавовну» – тепер тут іржавіють остови того, що раніше було бойовими машинами, а земля засипана залишками здетонованих боєприпасів. Досліджуючи територію, рухаємося лише очищеними доріжками – тут і там можна побачити і нерозірвані снаряди… Погляд падає на лісосмугу поруч, і на думку спадає, що гриби в цьому районі збирати не будуть ще кілька років…
У місті пошкоджено 80 відсотків багатоповерхівок
Їдемо через центр міста, який найбільш постраждав під час окупації. На нас, як і кілька місяців тому, так же дивляться скелети вигорілих будівель, хоча куп будівельного сміття навколо них уже немає. За словами Валерія Марченко, аварійність більшості будинків вже прибрана, хоча розбір завалів ще триває.
– З майже 13 тисяч приватних домоволодінь зруйновано вщент близько 10 відсотків будинків – це понад тисячу. Також 30 відсотків зруйновано частково – постраждали дах або стіни, або вікна. Щодо багатоповерхівок ситуація складніша – з 200 будівель з різним ступенем пошкодження, зокрема й таких, що не підлягають відновленню, пошкоджено десь 80 відсотків. Але реальну картину ми зможемо побачити місяця через два, коли закінчиться експертиза з обстеження зруйнованих будинків, – розповідає посадовець.
Кидається в очі, що кількість жителів на вулицях міста після мого останнього візиту у вересні минулого року значно збільшилася. Ізюм тепер не нагадує місто-привід – люди потрохи повертаються до своїх домівок. Наразі в місті проживає близько 21 тис. осіб. Це в понад два рази менше, ніж до окупації – до повномасштабного вторгнення в Ізюмі мешкало 46 тис. Але люди все одно потрохи повертаються в житло, яке вціліло…
– Нині ми почали видавати будівельні матеріали, по місту працюють ремонтні бригади – допомагають відновити приватний сектор та об’єкти комунальної сфери, постраждалі багатоповерхівки. До морозів не все встигли закінчити, тому про повне відновлення того, що вціліло, можна буде говорити вже навесні. З будматеріалами допомагають ООН та «Червоний хрест», обладміністрація, оскільки із запасів міста нічого не залишилося: ні техніки, ні коштів, ні матеріалів. Пів року в окупації – все було побито, розкрадено… Нам завозять плівку, дошки, шифер, брезент. Усе це люди отримують безкоштовно, – розповідає пан Марченко.
В Ізюмі вже працюють крамниці, аптеки, пошта та банки
У місті вже є світло, газ, вода. Теплопостачанням забезпечено 50 відсотків вцілілих поверхівок – а це близько 80 будинків, які живляться від 6 котелен.
– Але ми плануємо забезпечити теплом уже до кінця місяця до 100 будинків. Наразі тривають роботи щодо відновлення тепломереж та наповнення систем водою, – розповідає голова Ізюма.
В Ізюмі вже працюють крамниці, відкриваються аптеки. Запрацювала і місцева лікарня, яка була частково зруйнована. Відділення, зокрема, і сімейної медицини, які постраждали під час бомбардувань, були перенесені до інших будівель.
Тривалий час у районному центрі функціонував госпіталь Samaritan’s Purse. Тут можна було скористатися послугами висококваліфікованих іноземних спеціалістів, але тепер, після того, як медичні послуги в місцевій лікарні стали доступними, шпиталь звернув свою місію.
Розпочав свою роботу і муніципальний транспорт. Наразі містом курсує 8 маршрутних автобусів.
– Забезпечення транспортом жителів міста залишається поки проблематичним. До повномасштабного вторгнення в нас був свій автопарк – до 40 автобусів, який повністю обслуговував Ізюм. Але росіяни знищили його. Тому основний спосіб швидкого пересування містом залишається свій автотранспорт та велосипеди.
Функціонують в Ізюмі вже три відділення Укрпошти, відділення Приватбанку та Ощадбанку, де люди можуть отримати пенсії та інші соціальні виплати.
Забезпечують жителів міста і продуктовими наборами від обладміністрації та волонтерських організацій. Пересуваючись містом, я помітила принаймні три точки, де видавали провіант.
Безпекова складова
За словами Валерія Марченка, проблемою у місті залишається безпекова складова, а саме – розмінування.
– Навіть у районному центрі, де відпрацювали сапери, по сьогодні люди продовжують підриватися на «пелюстках» і розтяжках, не говорячи про місцевість навколо Ізюма – лісосмуги, річка. Наприклад, коли прокладали переправу через річку в місті, водолази знайшли розтяжку у воді. Взагалі про повне розмінування ми зможемо говорити років через десять, – припускає глава ВЦА.
Кількість загиблих місцевих жителів сягає тисячі осіб
– За приблизними розрахунками,кількість померлих цивільних жителів Ізюма за період окупації сягає близько однієї тисячі осіб. Це люди, які загинули внаслідок обстрілів та бомбардувань міста, це і ті, хто не отримав вчасно медичну допомогу через поранення та захворювання, – розповідає очільник Ізюмської ВЦА.
За його словами, ще триває ідентифікація 460 тіл загиблих мешканців Ізюма, які були ексгумовані на масовому похованні поблизу районного центру. Нині ідентифіковано 300 осіб, ДНК ще 160 в роботі.
Гора Кременець
На південно-західній околиці Ізюма височіє гора Кременець. Вона бачила, як було зруйновано Ізюм у 40-х роках минулого сторіччя, вона побачила, як руйнують місто у 2022 році. А ще Кременець побачив, як теперішні окупанти руйнують місце, яке повинно було нагадувати всім про страшні наслідки війни, в якій вони ж самі були жертвами…
Йдеться про меморіал «Атака», присвячений загиблим у Другій світовій війні.
Під час Другої світової війни через Ізюм та його околиці проходила лінія фронту, тривали запеклі бої, а 24 червня 1942 року місто було окуповане німецькими військами. А за 9,5 місяців, 5 лютого 1943 року місто було деокуповано радянськими військами Південно-Західного фронту.
Пам’ятники загиблим захисникам з’явилися в Ізюмі відразу після звільнення. Першим було споруджено монумент на вершині Кременця над братською могилою, у 1950-му увічнено подвиг генерала П. В. Волоха, що загинув під Ізюмом у 1943-му, а у 1988-му на вершині Кременця відкрито величезний Меморіал Слави. Над його проєктом працювали архітектори Л. Левін, Ю. Градов, В. Лисенко, скульптори Н. Афанасьєва, Ю. Сінкевич, конструктор В. Сусько. Вінцем меморіалу виступає пам’ятник з трьох гранітних геометричних стел заввишки 26,5 метра, звернених у бік міста, між двома з яких у повітрі летять силуети воїнів-захисників та ластівок. Цей Меморіал був наочним нагадуванням про жорстокий урок історії для майбутніх поколінь. На жаль, для російської орди таким він не став. Ті, що на словах пишаються подвигом дідів у Другій світовій війні, опинилися байдужими до шани полеглих – під час жорстоких бомбардувань Ізюма навесні 2022 року Меморіал був серйозно пошкоджений.
Перебуваючи в Ізюмі, я відвідала місце пам’яті полеглих внаслідок німецько-фашистської агресії 80 років тому, аби на власні очі побачити «рани», які завдали російські окупанти Меморіалу – вирви від авіабомб, скалки на та діри стелі, пошкоджені сходи Алеї слави.
Тут же, на горі Кременець, росіяни розбили одну з дев’яти кам’яних половецьких баб. Турботливі руки українців прикрили місце руйнування спеціальним щитом – вірю, археологічну пам’ятку, якій нараховують близько 1 тисячі років, обов’язково відновлять.
Фото автора
