Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Ми вже розповідали про військовослужбовиць ЗСУ, учасниць спільного фотопроєкту АрміяInform і Kharkiv Media Hub під назвою «Жіночі образи фронтових міст України». Сьогодні черга ще чотирьох дівчат, які приміряли на себе образи українських міст-героїв — Харкова, Маріуполя, Миколаєва, Херсона та легендарної Чорнобаївки.
Харків
Капітан Тетяна Апатченко проходить службу в лавах ЗСУ з літа 2015 року. Призвалася до артилерійського підрозділу, щойно закінчила Інженерно-педагогічний інститут.
— На той момент у країні повним ходом вирувала війна. Тому я бачила своє покликання в служінні Батьківщині саме в такий спосіб. І признаюся, як би складно і страшно моментами не було, жодного разу не пошкодувала!
Жінка пройшла всі щаблі військової служби від солдата до офіцерського звання. Наразі Тетяна — начальник пресслужби окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. За її плечима кілька ротацій в райони проведення ООС.
Широкомасштабну навалу росіян офіцер зустріла у складі бригади, яка обороняла Харківщину. Неодноразово, аби зафіксувати злочинні дії окупантів, а також показати подвиги своїх побратимів, вона виїжджала на самий нуль, піддаючись небезпеці.
На фотопроєкті жінка обрала для себе образ легендарного Харкова, міста, де пройшло її студентське життя.
— Харків — це місто, яке вистояло та дало відсіч попри ті поранення, які він зазнав! Харків — залізобетон!
Маріуполь
Старший лейтенант Віра Гура вирішила пов’язати своє життя з армією, закінчивши свого часу курси в Харківському національному університеті Повітряних сил ім. І. Кожедуба. Наразі дівчина обіймає посаду начальника відділення військового обліку та бронювання солдатів та сержантів одного з районних ТЦК та СП Харкова.
Широкомасштабну війну Віра зустріла на службі — вона перебувала в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року в наряді. Разом з колегами жінка евакуювала документи, які б були цікаві ворогові у разі, якби росіяни прорвали оборону обласного центра. Згодом офіцер займалася мобілізацією тих, хто з перших днів виявив бажання встати на захист України. А таких було дуже багато!
Віра втілювала образ українського Маріуполя.
— Маріуполь поранений, побитий, зруйнований вщент, з глибокими кровоточивими ранами, але нескорений! Маріуполь — це Україна! І вже незабаром там замайорить жовто-блакитний стяг!
Миколаїв
Старший лейтенант Лілія Кузьмінова український однострій надягла близько трьох років тому. До цього дівчина викладала в школі фізичну культуру, була класним керівником. Але несподівано для всіх вирішила призватися до лав ЗСУ.
— Моя близька людина на той момент служила в армії, час від часу їздила на Донбас на ротації. Тож мені завжди було цікаво, а що ж там відбувається — за лаштунками залізних машин та обладунків. А згодом я закінчила військову кафедру — фах «Ремонт танкових двигунів»…
Військова служба Лілії розпочалася в артилерійському підрозділі на посаді заступника командира з озброєння і техніки. Відразу офіцер разом із побратимами вирушила й в першу ротацію в район проведення ООС на Луганщину.
Наразі дівчина обіймає посаду офіцера пресслужби окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Широкомасштабну війну росії проти України вона зустріла в наряді.
— Заступаючи в наряд в ніч з 23 на 24 лютого того року, я взяла все необхідне, відчуваючи, що додому найближчим часом вже не повернуся. Передчуття мене не підвело…
Останні майже 11 місяців дівчина, дійсно, не часто з’являється вдома. Ба більше, що власна домівка понад пів року була в окупації. Офіцер, слідуючи за підрозділами бригади, активно висвітлює подвиги побратимів, а також доносить суспільству інформацію про злочини російських окупаційних військ, вчинених на території України.
Лілія обрала для себе образ Миколаєва.
— Миколаїв — то місто-фортеця, яка вже майже рік витримує обстріли окупантів! Мені здається, там вже кожен камінчик чинить опір оркам. А ще Миколаїв — це Віталій Кім, який всі тяготи повоєнного життя переносить з притаманним йому гумором та налаштовує на позитив навколишніх.
Херсон
Начальник служби охорони державної таємниці одного з районних ТЦК та СП головний сержант Каріна Пімєнова проходить службу в Збройних Силах України з 2015 року. Свого часу дівчина з відзнакою закінчила Харківську гуманітарно-педагогічну академію, працювала в школі, але згодом вирішила надягти армійський однострій.
— У ніч з 23 на 24 лютого того року я заступила в посилення наряду. І хоча обстановка на той момент була напружена, всі ми сподівалися на краще. Але о 4.50 мені зателефонував батько, який проживає на самому кордоні, та повідомив, що в їхній бік летять російські снаряди. Так я взнала, що розпочалася широкомасштабна війна… Доповіла по команді, далі по тривозі викликали весь особовий склад та почали вивозити та знищувати документацію, яка б могла бути цікавою ворогу.
Згодом Каріна разом з колегами була евакуйована з обласного центру. Службу було організовано на запасному пункті дислокації. Повернулася дівчина до Харкова лише наприкінці березня.
Каріна втілювала героїчний Херсон.
— Раніше для мене це місто асоціювалося з сонцем та кавунами. Тепер Херсон — це здебільшого про масовий героїзм та стійкість громадян. Це місто, де його жителі йшли на танки і зупиняли їх голими руками, просто так, силою волі, де чинили протести буквально під дулами російських автоматів!
Чорнобаївка
Авторка фотопроєкту спеціальний кореспондент ІА АрміяInform підполковник Оксана Іванець носить однострій українського армійця вже понад 24 роки. Свого часу жінка закінчила Національну Академію прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького. Згодом пов’язала своє життя з військовою журналістикою. За кілька днів до широкомасштабного вторгнення росіян на територію України Оксана повернулася з Донбасу, де висвітлювала ситуацію в районі проведення ООС.
24 лютого 2022 року, евакуювавши родину до безпечного місця, офіцер повернулася до рідної Харківщини, аби фіксувати злочинні дії окупаційних військ та висвітлювати, як Сили безпеки та оборони чинять опір ворогові.
Для себе жінка приміряла образ легендарної Чорнобаївки.
— На перший погляд — це звичайне українське селище… Але скільки життів воно забрало в окупантів! Якщо провести аналогію — ось одна половина обличчя людська, а під цією невинною личиною ховається обличчя смерті… Орки не очікували, що на цьому клаптику української землі їх поляже кілька сотень!
Фото Михайло Нікіпєлов
