Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Доля сапера-розвідника Ігоря склалася так, що у свої 26 років він уже встиг пройти серйозні життєві іспити й зробити багато корисних справ для своєї країни.
Звичайна біографія юнака з Одещини зазнала суттєвих змін у 2013 році під час Революції Гідності. Тоді він разом зі своїми однодумцями з головою поринув у боротьбу проти корупційної влади й відстоювання європейських цінностей. Попри досить молодий вік, йому тоді виповнилося всього 16 років, брав активну участь у створенні осередку «Правого сектору» в Одесі. У травні 2014 року разом з іншими активістами зупиняв «рускій мір» у місті, боровся з проявами колабораціонізму й сепаратизму, допомагав українській армії. Коли здалося, що найгірше позаду й можна займатися іншими справами, Ігор вирішив продовжити навчання. Вступив до Одеської національної юридичної академії. Але всі плани зруйнувало широкомасштабне вторгнення російських загарбників. Хлопець без вагань пішов до війська, бо розумів: тільки там він зможе допомогти своїй Батьківщині. З березня Ігор перебуває на передовій у складі одного з механізованих підрозділів на посаді сапера-розвідника. Про іспити, які йому та його побратимам довелося пройти за 10 місяців жорстокої війни, він розповів кореспонденту АрміяInform.
Треба відзначити, що ніякої військової підготовки в Ігоря не було, тому довелося в стислий термін опановувати нову спеціальність. Пройшов базовий курс сапера-розвідника. Вчився не тільки навичок розмінування, ведення інженерної розвідки, застосування мін та вибухівки, а також володіння різноманітною зброєю: автоматом, кулеметом, гранатометом. Але, як згадує Ігор, справжній досвід і вміння прийшли тільки під час виконання бойових завдань.
— Там уже навчаєшся в умовах, які неможливо створити на полігоні чи в класі, — ділиться своїми враженнями воїн. — Коли ти бачиш міну чи розтяжку безпосередньо під час виконання бойового завдання, розумієш, що будь-яка помилка коштуватиме тобі життя. Це вже зовсім інше психологічне навантаження, яке потрібно подолати, щоб впоратися зі своєї роботою.
Ігор розповів про перше бойове хрещення, яке відбулося на початку весни на південному напрямку фронту. Розвідники отримали завдання налагодити взаємодію та скорегувати спільні дії з одним із сусідніх підрозділів.
— Ми вийшли у визначений район, але несподівано потрапили під щільний мінометний вогонь, — згадує Ігор. — Не можу сказати, що 120-мм міни лягали досить близько, але для мене тоді це було вперше, й адреналін зашкалював. На щастя, обійшлося без втрат і поранених, ми зуміли виконати завдання. Головне — я зумів побороти свій страх і зрозумів, як треба діяти в складних умовах.
З кожним новим завданням підвищувався досвід і практичні навички молодого сапера-розвідника. Для хлопців будь-який вихід на передній край, «сіру зону» чи в тил ворога пов’язаний із ризиком і небезпекою.
— Треба постійно буди пильним і сконцентрованим, — ділиться досвідом Ігор. — Зазвичай мені доводиться йти попереду групи, щоб не проґавити міну чи пастку-розтяжку. рашисти встановлюють їх у найнеочікуваніших місцях, застосовуючи різноманітні неприємні «сюрпризи». Мінують не тільки місцевість, а й техніку, будинки, приміщення, подвір’я, зброю, навіть тіла загиблих та їхні речі. Застосовують увесь спектр протипіхотних і протитанкових мін. Дуже небезпечні протипіхотні міни, які реагують на рух, коливання, натискання. Поводитися з ними доводиться дуже обережно. Протитанкові міни намагаємося знешкоджувати за допомогою кішки. Зачіпляємо міну гачком на тросі й тягнемо. Якщо під нею приховано гранату чи протипіхотну міну, то вони вибухають усі разом. Коли протитанкових мін дуже багато, знешкоджуємо їх підривом «ВОГа» чи іншої гранати, — додає Ігор.
На рахунку сапера та його товаришів уже десятки проведених розмінувань, сотні знешкоджених боєприпасів. Але, зі слів воїна, під час бойових виходів йому доводиться бути не тільки сапером.
— Кожен розвідник із нашого підрозділу це майже «універсальний солдат», — розповідає Ігор. — Ми володіємо всією штатною зброєю, включаючи 60-мм міномети, гранатомети й великокаліберні кулемети. Можемо проводити аеророзвідку й корегування артилерійського вогню. Тому нас активно залучають під час проведення наступальних операцій, підтримки дій механізованих підрозділів.
Ігор дуже пишається своєю участю в одній із вдалих операцій під час звільнення Херсонщини. Тоді одному з підрозділів визначили завдання форсувати річку Інгулець, щоб захопити плацдарм на протилежному березі. Розвідників залучили для відвертання уваги окупантів від напрямку головного удару.
— Ми повинні були зобразити хибну атаку в іншому місці, за 5 кілометрів від міста прориву. Причому зробити це треба було так, щоб ворог дійсно повірив, що саме в цьому місці відбувається наступ, і стягнув туди всі наявні сили. Ми завчасно провели розвідку місцевості, виявили слабкі ділянки оборони загарбників, визначили маршрути просування й відходу. Наш вибір пав на село Калинівське біля Снігурівки. З’ясувалося, що саме там розташувався штаб батальйону окупантів, і ми вирішили зімітувати хибний наступ саме в його напрямку.
Участь в операції взяло 8 розвідників. Вони розділилися на три мобільні вогневі групи. Атакували одночасно з різних напрямків, щоб у ворога склалося враження, що на них наступають великими силами. В кожної групи були свої вогневі засоби. Перша, в якій перебував Ігор, вела вогонь з 60-мм міномета, друга — з СПГ, третя — з великокаліберного кулемета. Артилерійську підтримку забезпечувала 152-мм САУ 2С3 «Акація».
— Ми приховано підійшли на визначені рубежі й відкрили шквальний вогонь по ворожих позиціях. Щільність вогню завдяки застосуванню різних вогневих засобів була досить високою, тому окупанти дійсно повірили, що їх збираються атакувати. Підсилила їхні панічні настрої й влучна стрільба САУ по їхньому опорнику. Вони почали хаотично відповідати з мінометів і танків, але не знали, де ми перебуваємо, і більшість снарядів та мін потрапили в порожнечу. А в цей час основні сили майже без перешкод подолали річку Інгулець і зайняли плацдарм на протилежному березі.
До речі, напередодні цієї операції сталася подія, яка ледве не поставила під загрозу участь Ігоря у виконанні цього важливого завдання.
— Так сталося, що ми потрапили під випадковий ракетний обстріл з комплексів С-300. Коли біг разом зі всіма в укриття, розрізав ногу. Рана була дуже неприємною, але треба було якось виходити з положення. Замість берців, вдягнув гумові капці й примотав їх до ноги скотчем. Вигляд був трохи комічний, але завдяки цьому зміг нормально рухатися й не відчувати болю від порізу. Головне, що наш задум спрацював на всі 100 % й ми змогли ввести ворога в оману. Якби рашисти знали, що проти цілого батальйону воює всього 8 чоловіків, вони б діяли інакше, більш агресивно й упевнено.
Однак для розвідників такий формат роботи — звичайна справа. На війні вирішальною є не тільки кількість, а й кмітливість та винахідливість. З цього приводу Ігор згадав, як вони на двох машинах і двох мотоциклах заїхали в село, яке було в «сірій зоні», і звідти відкрили вогонь по позиціях окупантів з СПГ, розташованого в кузові пікапа. Ворог вирішив, що в село зайшли підрозділи ЗСУ, й навіть не спробував контратакувати. А вже наступного дня туди безперешкодно зашли наші сили оборони й закріпилися.
Зараз Ігор і його бойові товариші продовжують нищити ворога на іншому, не менш важкому напрямку оборони. Зі слів сапера-розвідника ворог тут намагається просуватися за рахунок штурмових дій піхоти, а також щільного артилерійського вогню. Але й цій тактиці розвідники знаходять ефективну протидію.
— Наша перевага в мотивації. Ми воюємо за свою країну, за наші родини, за право жити в нормальному цивілізованому світі. Тому ми обов’язково Переможемо!
Фото з архіву Ігоря
