Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Нині у війні України проти агресії російської федерації триває зимова кампанія. У російській пропаганді поширеною є теза, що росіяни немов би завжди взимку перемагали, бо вони до зими звичні й тому «генерал мороз» на їхньому боці. Наскільки облудним є це твердження, свідчить радянсько-фінська Зимова війна 1939–1940 років, в якій фіни впевнено били загарбників. Однак свій досвід зимового протистояння російській агресії є й в українців. Це — Зимовий похід. На честь його звитяжців почесне найменування імені Лицарів Зимового Походу має 28-ма окрема механізована бригада Збройних Сил України.
читайте також:
Про Зимовий похід Армії УНР з історикинею Тетяною Швидченко, дослідницею доби української національно-визвольної боротьби 1917–1923 рр., засновницею освітньої організації «Експертний корпус».
— Чи можна сказати, що Зимовий похід — це українська Зимова війна? Чи надаються до порівняння український і фінський досвіди зимової відсічі російської загрози?
— Перший зимовий похід армії УНР у 1919–1920 роках важко порівнювати із Зимовою війною 1939–1940 як суто воєнні операції. Адже Перший зимовий був локальним партизанським рейдом по тилах російських армій, який стартував з «трикутника смерті» — на той момент не тільки росіяни мали претензії на українські землі. Це був фактично акт відчаю, адже восени 1919-го армія УНР втратила західну частину Поділля й опинилася в оточенні Червоної Армії, білогвардійських, польських та румунських військ. Країни Антанти блокували кордони, постачання не було, лютувала епідемія тифу, існували розбіжності між урядами УНР та ЗУНР. Більшу частину армії інтернували до польських таборів. З десяти тисяч, що залишилися, лише 2 500 були боєздатними. Саме вони й пішли добровольцями у партизанський рейд довжиною в п’ять місяців, який став легендарною сторінкою мілітарної історії України. Якщо порівнювати Зимовий похід з Зимовою війною, то саме в ракурсі героїки й самопожертви українських і фінських вояків та успіху їхньої звитяги.
— Якими були мета і завдання Зимового походу Армії УНР?
— Похід складався з двох етапів — до січня 1921 року армія УНР вела бої з Добровольчою армією Антона Денікіна. У цей період головною метою було вирвати Галицьку армію від білогвардійців і знову об’єднати українські війська. На жаль, повною мірою це не вдалося зробити через стрімку зміну на фронті й наступ Червоної армії. З січня всі сили армії УНР у Зимовому поході були спрямовані на підняття повстання серед українського населення проти більшовиків.
Загалом, під час походу, армія УНР не лише вела бої з ворогом, а й дезорганізовувала його тили, нищила склади й залізничні шляхи. Проводилася активна пропагандистська робота серед населення, адже росіяни у всіх можливих джерелах інформації намагалися переконати українців, що їхньої держави й армії вже нема й ніколи не буде.
Головною ж метою кампанії було збереження ядра Армії УНР для подальшої боротьби за незалежність.
— Успіх будь-якої, а особливо ж зимова кампанії, залежить від забезпечення всім необхідним — теплий одяг, паливо, харч, зброя. Якими були справи українського війська в цьому плані?
— На момент початку рейду важко придумати гіршу ситуацію, ніж та, в якій опинилися армія УНР. Критично бракувало всього — теплого одягу, амуніції, зброї, набоїв, ліків та всього іншого. Усі ці потреби доводилося закривати за можливості вже під час походу.
— Яким було ставлення місцевого населення до українського війська?
— Саме завдяки допомозі місцевого населення підрозділи армії УНР у Зимовому поході мали де ночувати, чим харчуватися, через кого отримувати важливі розвіддані.
У 1920-му «червоні» росіяни активно грабували українців — відбирали зерно, цукор, сіль і навіть чай під виглядом «продовольчих заходів». Українські підрозділи у Зимовому поході часто відбирали у «червоних» награбоване й повертали населенню. Люди зі звільнених міст та сіл вітали свою армію з великою радістю.
Весною 1920 року армія УНР тісно співпрацювала з отаманами півдня України, допомагаючи піднімати повстання проти радянських окупантів. Наприклад, на півночі Одеської області селяни Ананьївського та Балтського повітів повстали проти російських окупантів за активної участі підрозділів української армії. Після запеклих боїв 22–26 квітня частини Армії УНР спільно з повстанцями звільнили Ананьїв та Балту. Якби обставини були сприятливими, ідея про всеукраїнське повстання проти російської окупації тоді мала шанси на успіх.
— Під час походу українцям довелося воювати як з білими (білогвардійці), так і з червоними (червоноармійці) росіянами. З ким із них воювати було складніше, хто був краще організований, забезпечений, мотивований?
— На момент початку походу в білогвардійців були великі проблеми, їх стрімко витісняли на південь «червоні» і били українські повстанці. Армія УНР у Зимовому поході вела ситуативні бої з підрозділами «білих», які траплялися на шляху, але здебільшого уникала великих боїв з ними. Білогвардійці нічим не відрізнялися від «червоноармійців» у притаманній російським військам жорстокості та ненависті до українців. Проте, коли їхнє становище стало зовсім плачевним, вони навіть надсилали командуванню армії УНР листи з пропозицією про військовий союз проти «червоних». Листів було кілька, перший був написаний російською і в його тоні читалася деяка зверхність. Останнього листа вони написали з повагою і вже українською мовою. Усі «дружні пропозиції» білогвардійців українське командування відкидало, адже вони не погоджувалися визнавати незалежність України.
На початку 1920 року армія УНР у Зимовому поході перейшла в тил Червоної армії. Сили «червоних» почали збільшуватися у кінці лютого, до того в районах пересування українських підрозділів могли траплятися невеликі загони, а в населених пунктах перебувала залога. Весною армія УНР Зимового походу вела важкі бої з «червоними». Звісно, сили на той момент були неспівставні, тим паче, що в окупованих містах та селах росіяни розміщували свої бази зі складами й у них були широкі можливості проводити свою пропаганду серед населення. Тому армія УНР у Зимовому поході мала відповідну тактику.
— Чи можна стверджувати, що Армія УНР відіграла значну роль у розгромі білогвардійської Добровольчої армії, чи це буде перебільшенням?
— Це значне перебільшення, адже білогвардійці на час Першого Зимового походу вже втрачали сили й Червона армія стрімко витісняла їх до Чорноморського узбережжя. В армії УНР були свої завдання, прорвавши фронт «білих» у січні 1920 року, вона зайшла окремими групами в тил «червоних».
— А чи вдавалося громити «червоних» росіян? У чому полягали сильні та слабкі сторони цього ворога?
— Тут хотіла б згадати найбільш яскравий з них — бій за Вознесенськ 16 квітня 1920-го. На початку весни вже було загальне виснаження особового складу, брак одягу та медикаментів. Командарм Михайло Омелянович-Павленко вирішив взяти штурмом Вознесенськ, щоб захопити базу боєприпасів 14-ї радянської армії.
Наступ запланували на третю ночі. Сили були нерівні. «Червоні» почали обстріл з усього можливого — рушниці, кулемети, гармати та панцерник зчинили гучний гуркіт. Стояв густий туман. Командири могли орієнтуватися лише за звуком. Застосували військові хитрощі — імітуючи відступ, виманили «червоних» у поле. Перегрупуваннями, маневрами українські підрозділи розбили ворога. Полк Чорних Запорожців фактично знищив у бою на шаблях всю залогу міста. Залишки ворожої кінноти втікали через річку Буг на поромі.
Бій став легендарним — українським частинам вдалося взяти Вознесенськ штурмом майже за мінімальної кількості набоїв та снарядів. Армія УНР суттєво переозброїлася, у дивізіях поновили артилерію та кулеметні частини.
Це вкотре доводить, що росіяни як тоді, так і тепер, не можуть похвалитися кращими воєнними здібностями, ніж українці. Проте тоді «червоні» мали сильну сторону — вони вдало вели масову пропаганду серед населення, яка діяла й на багатьох повстанських командирів.
— Важливим завданням походу було обʼєднання численних осередків повстанського руху для одночасного скоординованого виступу. Яких успіхів вдалося досягнути, що вдалося зробити?
— У штабі армії УНР був відповідальний координатор дій з командирами повстанських осередків. До кінця березня 1920 року армія УНР налагодила зв’язки майже з усіма повстанцями тодішніх Київщини, Херсонщини, Полтавщини, Катеринославщини, Єлисаветградщини, що підтримували ідею відновлення незалежної української держави. Саме завдяки узгодженій праці з ними проводилася підготовка майбутнього всеукраїнського повстання.
Ще в лютому 1920-го Запорізька група армії УНР з боями прорвалася через денікінський та більшовицький фронти і перейшла з Херсонщини на Чигиринщину. Саме там діяла група повстанців на чолі з отаманом Чучупакою у районі Холодного Яру. Саме в цій групі був Юрій Горліс-Горський, який залишився з повстанцями, в результаті чого світ побачила відома праця «Холодний Яр».
— Який досвід лицарів Зимового походу може насамперед бути корисним для ЗСУ в зимовій кампанії 2022–2023 років?
— На щастя, сьогодні у нас незрівнянно краща ситуація, ніж сотню років тому. Ми маємо повноцінний дієвий державний апарат, Збройні Сили України — цілісна армія, що успішно тримає і громить ворога по всій лінії фронту, нас підтримують найвпливовіші держави світу, а українське населення утворює надійний тил, який своєю підтримкою і єдністю робить наше військо сильнішим.
Лицарі Зимового походу надихають своєю хоробрістю та самовідданістю. Їхній героїчний чин та військова майстерність вражають, особливо на контрасті з умовами, в яких їм доводилося це здійснювати. Вони самі називали себе «лицарями абсурду», проте історія показала, що усе було недарма. З тактичних поразок народжуються стратегічні перемоги, а з досвіду боротьби української нації за свою свободу і державність народжується наша майбутня перемога. Остаточна у цій довгій війні.
Ілюстрації надала Тетяна Швидченко.
