Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Повернення захоплених територій ніколи не проходить непомітно. Так само безслідно не зникають і прояви недовгого тут ворожого «панування». Дороги до населених пунктів, що раніше були тимчасово окуповані, рясніють відбитками війни: вирвами від вибухів артилерійських боєприпасів, вибоїнами на асфальті, пошматованими російськими пайками й жаб’ячого ворожого камуфляжу та біологічними залишками окупантів, які поїдуть незабаром «додому» в чорному пакеті.
Ці дороги мають свою особливу атмосферу, зануритись повністю в яку допомагає і відсутність будь-якого зв’язку на нещодавно деокупованих територіях. Цими шляхами наші невинні та беззбройні миряни тікали від війни або трагічно гинули… У свідомості мимоволі постають образи та сцени баталій, що тут відбувалися, а ще ти починаєш краще розумієш, яких зусиль коштувало нашим захисникам вибити ворожу орду з цих територій.
Спалена ворожа техніка, потрощені зупинки, купи брухту, сміття, недоїдків — чого тільки не зустрінеш на горбатій від танкової гусені трасі. А найстрашніше те, що ці речі швидко стають звичними: після енної поїздки тебе не дивує майже нічого.
Вправний водій вже не звертає уваги на уламок снаряда, встромлений в асфальт, бо по пам’яті об’їжджає і його, й ряд мін, що не розірвалися, та радісно підіймає долоню вгору, коли бачить знайомі обличчя на блок-посту. Не дивується нічому вже й цивільне населення, яке повертається в розбомблені хати та їде за продуктами до найближчого населеного пункту, де є хоч якась крамничка.
Тут все дихає війною, позаяк вона — все ще поряд…
Фото автора
