Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Нещодавно в пропагандистських засобах масової інформації країни-агресора пройшла інформація про підготовку шкільних підручників, де великий розділ буде присвячений так званій спеціальній воєнній операції. Не важко здогадатися, що туди напакують ідеологи «руского міра», аби вчергове промити мізки російським школярам.
Натомість цікаво дізнатися, як тема російсько-української війни подається в освітніх програмах українських шкіл. Кореспондент АрміяInform поспілкувався з цього питання з головним спеціалістом відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Міністерства освіти і науки України Раїсою Євтушенко.
— Зміни до освітніх програм ми внесли ще у 2014 році, коли тільки-но почалася російська агресія, — зазначила на початку розмови Раїса Іванівна. — Тоді вперше і з’явився термін «російсько-українська війна». На той час була створена робоча група, яка розробила додатки до наявних підручників з історії України, в яких йшла мова про Революцію Гідності, Героїв Небесної Сотні і початок російсько-української війни.
Цього року ми кардинально переробили наші навчальні програми з історії України з урахуванням широкомасштабного російського вторгнення. До складу робочої групи, яка працювала над освітніми програмами з травня до вересня, увійшов і військовий історик, керівник експертної групи військових зв’язків з громадськістю Директорату інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій Міністерства оборони України Василь Павлов. Якраз усі питання, які стосувалися військової історії, воєнних дій російсько-української війни узгоджувались з Василем Борисовичем.
Робоча група працювала й над тим, щоб доповнити наявний матеріал останніми подіями, але й урахувати нові історіографічні напрацювання, а також політичні, економічні, соціальні й культурні виклики, що виникли у зв’язку з повномасштабною збройною російською агресією проти України. Доповнення, які запропонували, мають на меті увиразнити наскрізні лінії з минулого, що дають змогу пояснити сучасні події.
У вересні в Кам’янці-Подільському ми провели семінар для методистів інститутів післядипломної педагогічної освіти, на якому йшла мова про зміни до освітніх програм. Під час цього семінару Василь Павлов провів повноцінне заняття з методистами, які працюють шкільними вчителями, і роз’яснив головні принципи щодо подачі матеріалу, який стосується російсько-української війни.
Нещодавно ми знову таки з методистами інститутів післядипломної педагогічної освіти проводили аналогічний семінар уже в Ужгороді. В роботі семінару взяли також участь вчителі, які побували в окупації. Вчитель історії вищої категорії школи № 6 з Куп’янська Харківської області Тетяна Ланевська розповідала, як «працювала» з вчителями окупаційна влада. Зауважу, що вчителі історії одними з перших потрапляли під удар. Тому для них важливо було негайно залишити окуповану територію, аби не потрапити «на підвал». Особливо дратували окупантів у шкільних аудиторіях стенди з національними символами та портрети українських діячів літератури, історії та культури.
— Яка нині ситуація з освітніми програмами та підручниками з історії України?
— На сьогодні підручники лише створюються. А наступного року вони будуть представлені на конкурс, де їх розглядатиме компетентна комісія. Але обов’язково в підручниках, які надійдуть на конкурс, будуть міститися розділи з освітніх програм із сучасної історії України. Власне, зараз вчителі історії викладають предмет за цими програмами. Ми в методичних рекомендаціях даємо роз’яснення, як подавати історію СРСР — держави імперського формату, де імперський спосіб організації влади поєднувався з тоталітарним режимом.
Частина змін у навчальних програмах спрямована на розширення просторових контекстів української історії, створення додаткових можливостей для аналогій і порівнянь. Додано сюжет про національне державотворення ХХ століття у країнах Балтії, білорусі та Закавказзя. Цю інформацію внесено в контексті розпаду російської імперії та значення Української революції.
Запроваджено нові поняття та терміни, актуальні для розуміння сучасності. Наприклад, «доктрина «руского міра», «рашизм», замість вислову «політика русифікації» застосовано вислів «політика російщення», який точніше відбиває сутність явища та процесу, уточнено контекст застосування поняття «колабораціонізм». В рекомендаціях звертаємо увагу на геноцид українського народу під час нинішньої кривавої агресії російської федерації. Адже кремлівська влада навіть не приховує, що їхня мета — знищення української державності й народу.
Коли йдеться про оновлення навчальних програм чи створення нових, то ми маємо на увазі й те, що програма — це тільки один із компонентів освітнього процесу. Замало змінити програму, потрібно ще знайти спосіб змінити шкільну реальність. А ця шкільна реальність — це й загалом освітнє середовище, й конкретний учитель у конкретному класі, й підручники.
— З якого класу школярам подають навчальний матеріал щодо російської агресії?
— Загалом уже п’ятикласникам розповідають на уроках про російсько-українську війну, в якій живе наше суспільство й наші діти. Кожна школа має своїх випускників, які воюють на фронті. І воюють навіть учителі. У досить відомого нашого історика й методиста історичної освіти, доктора педагогічних наук Костянтина Баханова воюють двоє синів. Якось ми з ним торкнулися питання, які пісні співають наші діти та онуки. То ми були єдині в думках: діти співають «Батько наш Бандера», «Москва горіла і палала», «Червона калина». Вчора до внучки пішла, а вона весь час співає пісню Христини Соловій «Українська лють»: ракети з неба, колони танків. І заревів старий Дніпро… Тому діти живуть сучасною історією нашої держави.
Школярі однієї з тернопільських шкіл, де нещодавно довелося побувати, постійно плетуть маскувальні сітки для наших воїнів. Рами стоять просто в коридорі, і вони на перервах підбігають і заплітають по кілька стрічок. Це, скажімо так, практична складова уроків з історії України, уроків патріотизму.
— Раїсо Іванівно, яким сьогодні є урок з історії?
— Насамперед сучасний урок — це динамічне, мобільне, варіативне освітньо-виховне заняття. Тому його проєктування передбачає можливості конструювання, внесення змін, реагування на виклики й несподіванки. Методичні прийоми, які використовуються на уроках історії України, добираються з урахуванням вимог до результатів навчально-пізнавальної діяльності, що відображені в модельних навчальних програмах.
Компетентнісно орієнтована парадигма покликана змістити наголоси у співвідношенні між навчанням та учінням. Зокрема для учнів процес засвоєння, по суті, запам’ятовування знань поступається місцем діяльнісному пізнанню й має завершуватися не стільки обсягом здобутих знань, скільки сформованими уміннями, навичками, досвідом, ставленнями. Тому сутність місії учительства теж має змінюватися: не «викладати» чи навіть навчати, але комунікувати, координувати, взаємодіяти, супроводжувати пізнавальну діяльність учнів. Тобто мають застосовуватись не лише методичні прийоми повідомлення знань, але здебільшого прийоми формування та вдосконалення умінь і навичок.
Сьогодні на уроках історії вчительство послуговується розмаїттям інформаційних ресурсів. Візуальні історичні джерела, аудіо-, відео-, електронні матеріали, соціальні додатки, беззаперечно, зацікавлюють до отримання знань. Вітається формат уроку, коли на нього запрошуються безпосередні учасники подій, в наш час — це воїни Збройних Сил, які мужньо протистоять кривавому агресору. Проте одним із головних інструментів учителя залишається підручник.
Адже сучасний підручник з історії — це самодостатній навчально-методичний засіб. Він є не лише навчальною книжкою для учня, що пропонує тексти та ілюстрації змісту, а й методичною допомогою для вчителя, що містить вправи, запитання, завдання, пам’ятки, тести, QR-коди з посиланням на додаткову інформацію, пізнавальні інтернет-сторінки, ігри.
Також сподіваємось, що підручники, які зараз створюються, пройдуть випробування конкурсом і стануть добрими порадниками й посібниками для вчителів і школярів. Але найбільше очікуємо підручники, в яких з’явиться розділ про нашу Перемогу.
— Дякую за цікаву розмову.
