— Пані Валентино, кілька годин тому у вас була зустріч з рідними військових, які повернулися з полону. Які ви для себе виклики побачили після спілкування…
Робота українських правозахисників щодо фіксації та збору доказів вчинення російськими військовослужбовцями воєнних злочинів на території України сприяє можливості притягнення винних до відповідальності та більшій увазі до теми прав людини в Україні та світі.
Цього року Центр громадянських свобод став лауреатом Нобелівської премії миру. Детальніше про міжнародний вимір притягнення до відповідальності за російські воєнні злочини розповіла в інтерв’ю АрміяInform виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.
— Що потрібно зробити Україні, щоб засудити винних у скоєнні воєнних злочинів рф на міжнародному рівні?
— Україні потрібно займати провідну позицію по декількох моментах. Перше — співпраця з Міжнародним кримінальним судом (МКС), тому що є три види злочинів (воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду), які розглядаються міжнародною інституцією з розгалуженою структурою. МКС має статут — це Римський статут, а також побудовану структуру та фінансування. Вони розглядають ту частину злочинів, які будуть стосуватися керівництва російської армії та можливо самого путіна.
При цьому є міжнародний злочин, який зазначений у Римському статуті, але не покривається юрисдикцією Міжнародного кримінального суду — це злочин агресії. Це означає, що Україні потрібна проактивна позиція зі створення міжнародного трибуналу по злочину агресії. Все, що робить військове та політичне керівництво російської федерації за всі 8 років — це агресія. Це стосується тимчасової окупації Криму та Донбасу і всього далі після 2014 року.
Важливим аспектом є питання про те, як покрити всі міжнародні злочини, які не буде розглядати Міжнародний кримінальний суд, бо вони виберуть найбільші кейси. Плюс те, що сталося на території України — в Офісі Генеральної прокуратури більше ніж 50 тисяч кейсів. У нашій базі «Трибунал для путіна» це вже більше як 27 тисяч епізодів.
— З огляду на таку велику кількість кейсів, яким чином можливо забезпечити їхнє міжнародне засудження?
— Скоріш за все це буде якась із форм гібридних механізмів. Це теж буде трибунал як за участю українських суддів, прокурорів, так і за присутності міжнародних представників. Останніх може відбирати ООН.
Такі приклади є в трибуналах у африканських країнах у арабському світі та навіть на Далекому Сході. Відповідно, ми говоримо про механізм, де, по-перше, судді та прокурори з України не мали такого досвіду, мають підтримку людей міжнародного рівня, які мають такий досвід. А, по-друге, мають можливість закрити це кількісно.
— Ви досить часто виступаєте в міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, Рада Європи. Як на вашу думку міжнародні організації можуть вплинути на кремль задля припинення війни в Україні?
— Це механізм утримування всіх тих важелів — економіка, політика, дипломатія, так і безпосередньо військовий потенціал. Насправді якби росія знала про військовий потенціал, який надають партнери Україні, якби росія бачила, що це точно відбудеться, то це цілком могло мати, на нашу думку, охолоджувальний ефект. Тоді б вторгнення просто не сталося.
Тут важливий момент — баланс механізмів. Наприклад, ООН не наклало економічних санкцій на росію. Всі санкції, про які ми говоримо, стосуються Європейського Союзу.
Формат безпосередніх рішень в історично-юридичній перспективі. Ми обговорюємо зараз елементи геноциду, які вказують на системну політику знищення української ідентичності. росіяни кажуть, що української державності немає, Україна — штучна держава, українська мова це неправильний діалект російської. Якщо ці слова пов’язані з діями знищення носіїв української ідентичності, то це і є геноцид.
Історично ми знаємо, що геноцид це складний термін. Не так багато геноцидів було визнано в міжнародному праві. Наразі геноцид оновлений, так як відбувається не тільки через вбивства, але й маніпуляції інформацією, економічний тиск. Тому, в міжнародному праві є наразі дуже багато того, що не покриває гібридність війн, які зараз відбувається. Тобто, сучасний формат гібридної війни передбачає створення нових форм трибуналів.
Насамперед цим всім світовим майданчикам важливо домовлятися про ключові речі.
Україна є серед співзасновників та входить в ООН, тож Україна в Комітеті з прав людини, який розглядає відповідні порушення. Україна знаходиться в Генеральній Асамблеї. І тут для нас важливою є резолюція про те, що росія є агресором, а війна є агресивним актом, злочином агресії. Так само рішення структур ООН — таких, як Міжнародний суд справедливості ООН, де Україна має три справи проти росії.
Друга важлива організація для нас це Рада Європи, тому що це місце, де бере свої стандарти Європейський Союз — найбільший партнер України. Найбільший покупець для росії водночас, тому вони на це зважають.
Рада Європи (РЄ) показує найбільшу здатність змінюватися, в них є рефлексійна група високого порядку, яка аналізує застарілі дипломатичні механізми та як їх вдосконалити. В дорадчі структури РЄ входять й громадські організації. Наш Центр громадянських свобод теж.
Далі ОБСЄ — з ними найскладніше, бо це наймолодша структура. Вона свого часу була створена як майданчик для молодих демократій, де всі мають рівний голос. І саме через цей принцип ОБСЄ обрали як третю сторону для перемовин між росією та Україною в Мінських домовленостях, де росія намагалася проштовхнути так звані лнр і днр.
У рішеннях ОБСЄ є принцип консенсусу, тобто і росія, і Україна мають там однаковий голос. За принципом, але насправді рф працює більше в бюджет і має можливість істотно впливати на реалізацію рішень.
А зараз так росія взагалі блокує ОБСЄ. Для розуміння вони рік живуть без бюджету та в них все затверджується щомісяця. Є інші підрозділи, які мають право на залучення грантових коштів.
Завдяки московському механізму, стався югославський трибунал.
Довідково: «московський механізм» — це формальна процедура, встановлена в рамках ОБСЄ, що дозволяє розгортання короткострокової міжнародної місії зі встановлення фактів для вирішення конкретної проблеми з правами людини в регіоні ОБСЄ. «московським» цей механізм названий тому, що він був ухвалений під час зустрічі Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася в 1991 році в москві.
Є декілька процедур, які не потребують консенсусу. Вони короткострокові, тобто московський механізм збирається на один раз. Він вже третій раз буде приїжджати в Україну після 24 лютого. Це така коротка експертна оцінка ситуації, за якою має бути ухвалене якесь рішення в ООН чи ОБСЄ щодо відправки більш довготермінової місії, наприклад.
Нині місії ОБСЄ в Україні нема. Хоча саме тут була найбільша Спеціальна моніторингова місія, яка працювала до 1 березня. І російська федерація просто заблокувала рішення про продовження її фінансування.
Проблема в тому, що всі ці організації створювалися після Другої світової війни. Тоді існував загальний консенсус, що можна одне на одного сваритися під час «холодної війни», блокувати, не спілкуватися, ховати інформацію, але воювати дорого для всіх.
І цей загальний консенсус, на жаль, послабшав. росія вирішила, що її образили. Незрозуміло правда як, але в москві вирішили застосувати зброю.
ОБСЄ є тією організацією, де дослухаються до представників громадянського суспільства.
Насправді на рівні будь-яких міжнародних організацій є можливість ускладнити життя російській федерації. Так, не всі розподіляють зброю, але відповідають за економічні можливості. А з цим можна працювати.
— Як Центр громадянських свобод працює з адвокацією на Глобальному Півдні?
— На початку листопада голова нашої організації Олександра Матвійчук була в Буенос-Айресі, Аргентині на великому форумі. Є така інституція «Парламентарі за глобальні дії» — об’єднання депутатів парламентів демократичного спрямування по всьому світу. Ми навіть приймали 3 роки тому у Верховній Раді України Конгрес цих парламентарів.
Нам вдалося тоді активно попрацювати з аргентинською пресою. А враховуючи недостатність інформації в Латинській Америці про Україну, це дуже важливо. Хоча саме там діє російська пропаганда (RT El Mundo), куди вливаються істотні кошти.
Для Латинської Америки все колоніальне пов’язане зі США. Штати підтримують Україну, відповідно складно пояснити, що до чого в російсько-українській війні. Там треба пояснювати, що Україна — це незалежна країна та не є частиною боротьби США з рф.
У листопаді був візит представників нашої команди до Африки. Координаторка міжнародної адвокації Центру громадянських свобод Олександра Дрік відвідала Ефіопію та Кенію.
Сама була спікером на дискусії про права людини у форматі онлайн від Фонду Туту (Південна Африка). Там теж треба розуміти контекст. Треба, щоб слова, які ви говорите, впадали в історичний досвід держави.
У країнах Африки та Латинської Америки нам допомагає в роботі статус Нобелівського лауреата тому, що для них це зрозуміло. Система ООН та Нобелівських премій зрозуміла всім у світі, тому це викликає авторитет і бажання послухати.
В Індо-Тихоокеанському регіоні ми працюємо з різними телебаченнями Індії. Останнім часом було багато зацікавленості щодо України з боку медіа Республіки Корея та Японії.
— Чим важлива Нобелівська премія миру, яку отримав Центр громадянських свобод, для усвідомлення ще більшого значення України для світу?
— Нобелівська премія миру в такому форматі, який є в нас, викликає певні дискусії, тому що це видається ще одним нагадуванням, що ми якісь суперблизькі народи насправді. Коли Альфред Нобель писав про братерство націй, радянського союзу ще не було та мав на увазі трохи інше.
Нобелівський комітет цього року звернув увагу саме на роботу не лише правозахисників України, а й тих, які борються з режимами лукашенка та путіна. У Центрі громадянських свобод є можливість боротися разом зі своєю державою та суспільством проти агресії.
Якщо говорити про Олега Біляцького, його організацію «Вясна» та міжнародний «Меморіал», то там колеги борються з автократією. При тому не маючи суспільної підтримки в боротьбі з власними урядами. Це складніша ситуація, тому що важливо, що Нобелівський комітет це відзначив як необхідне суспільне явище. Це — по-перше. А по-друге — як превенція війни, бо це саме Нобелівська премія миру.
Тож для України Нобелівська премія миру це трибуна, важливе підсилення голосу та доступ до політиків світового рівня.
Отримання Центром громадянських свобод премії — це не визнання певного результату роботи, а скоріше її подальша підтримка. А для нас премія означає більше можливостей говорити там, де є ще сумніви щодо позиції в російсько-українській війні.
Фото Дмитра Юрченка, Twitter Council of Europe, International Criminal Court
