У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Розв’язавши війну проти України у 2014 році, російські окупанти вчиняють воєнні злочини на території нашої держави безперервно. Після 24 лютого весь світ дізнався про жахи в Бучі, Ірпені, Ізюмі та Маріуполі. Правозахисники здійснюють подвиг, фіксуючи та показуючи світу справжню суть росіян – вбивць, ґвалтівників та мародерів, нелюдів, які викрадають жінок та дітей, поміщаючи їх у фільтраційні табори.
Детальніше про діяльність правозахисників у документуванні російських воєнних злочинів на території України розповіла в інтерв’ю АрміяInform виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова. Пропонуємо першу частину нашої розмови.
− Як ви в Центрі працюєте з темою порушення прав людини за умов широкомасштабної війни росії проти України?
− Усе почалося з Революції Гідності, де ми вели ініціативу «Євромайдан SOS». Узимку 2013−2014 років небайдужі правозахисники та журналісти об’єдналися заради захисту прав протестувальників на Майдані, яких арештовував та катував злочинний режим Януковича.
І нині, вже після широкомасштабного вторгнення 24 лютого, ми її відновили. По-перше, права людини працюють, коли це стає нормою для всіх – а для цього варто бути всім дотичними.
Що означає бути дотичним? Поки права людини ніхто не порушує, або якщо люди не знають, що вони в них є, то суспільство не вимагає їхнього забезпечення від держави.
Під час широкомасштабного вторгнення все складніше. Внаслідок російської агресії Україна не могла забезпечити реалізацію конституційних прав громадян на тих територіях, які тимчасово окупувала рф.
Уряд України окремо повідомляв у всі міжнародні організації, що наші території окупували, і ми не можемо там забезпечити реалізацію громадянських прав – свободу пересування й безпеку громадян. Минулі 8 років ми пояснювали міжнародним партнерам, що не можемо забезпечувати права на окупованих територіях.
Для міжнародних інституцій саме громадські організації є релевантним джерелом інформації. Тому мене та моїх колег з інших громадських організацій запитували про стан прав людини на тимчасово окупованих територіях, та чому українські державні органи не можуть їх забезпечити там.
Загалом Україна була відкритою для міжнародних організацій, починаючи з початку російської агресії.Це стало запорукою того, що нам нині вірять більше, ніж рф. Українські правозахисники показали на світовому рівні, що росія зловживає та маніпулює свободою слова.
– Що змінилося за ці пів року?
− Завдяки відновленню «Євромайдан SOS» почали збирати інформацію, наприклад щодо громадських ініціатив, які допомагають нині переселенцям відновлювати їхні права. У нас працює чат-бот. Наприклад, ви пишете запит, що комусь потрібні ліки в Сумах. Відповідні фахівці відразу надають інформацію,де можна швидко знайти.
Дуже важливо, щоб люди, які загубилися, могли один одного знайти. У нас є гаряча лінія, яку Центр громадянських свобод реалізує разом із білоруськими правозахисниками, які мігрували до України від диктатури лукашенка. Лінія працює у випадку унікальних запитів, або якщо людина не розібралася, як працює чат-бот.
Далі, звичайно, величезна частина нашої роботи − це міжнародне адвокатування, оскільки подібне ми робили й раніше. Адвокатування − це просування за кордоном важливого меседжу в інтересах України. Наприклад, заклик до НАТО закрити небо.
Громадські активісти нагадували західному суспільству щодо необхідності надання підтримки Україні. Це ми робили через іноземні медіа, зустрічі з іноземними політиками та у твіттері.
Зокрема, ми з Олександрою Матвійчук (голова правління Центру громадянських свобод. − Ред.) давали інтерв’ю різним медіа, які хотіли чути про Україну, приміром для індійських каналів.
Третій вимір нашої роботи як правозахисників – це документування воєнних злочинів рф. Іноземні колеги проводили схожу роботу в деяких країнах Латинської Америки, коли там при владі були військові хунти, на Балканах у 1990-х, у Сирії з 2011 року.
Попри те, що ми представляємо українське громадянське суспільство, росіяни прагнуть зберегти вплив на міжнародні структури, наприклад ОБСЄ, де дослухаються до наших аргументів про воєнні злочини рф. Навіть існує назва «гонго» − російські громадські організації, які насправді підконтрольні кремлю та поширюють у світі дезінформацію про Україну.
− Як ви документуєте російські воєнні злочини?
− Ми розробили дуже просту методологію та почали формувати волонтерський рух документування, де люди можуть коротко розповісти про те, що з ними сталося.
Не все те жахливе, що люди пережили на війні, можна вважати воєнними злочинами. Для цього треба зібрати багато свідчень.
Воєнні злочини – грубе порушення норм міжнародного гуманітарного права щодо ведення війни. Це колективний термін, до якого входять злочини проти людяності, злочин геноциду та злочин агресії. Повний перелік воєнних злочинів наведено у Статуті Міжнародного кримінального суду – документі, який ще відомий як Римський статут за місцем свого підписання.
Передусім ми навчили волонтерів, як налаштувати людину, щоб вона розповіла про свій трагічний досвід. Отримавши відео-розповіді, далі можемо проаналізувати, чи є там склад воєнних злочинів. Записані свідчення передаємо до Офісу Генеральної прокуратури України.
Ми нині працюємо з організаціями, які приймають переселенців з різних регіонів. Громадські організації надають їм гуманітарну допомогу, і там же можуть питати, чи хочуть вони розповісти про свій досвід перебування під російською окупацією.Адже люди вже виїхали з тих місць, тому правозахисникам ці свідки вкрай важливі. У Центрі громадянських свобод є волонтери в Євросоюзі, де працюють з людьми, що виїхали з України від жахів війни.
Ще один важливий момент – глобальна ініціатива «Трибунал для путіна». Низка організацій, серед яких Харківська правозахисна спілка, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Центр громадянських свобод, започаткували цей проєкт.
Мова йде про документування вже професійними правозахисниками, які формують хроніки воєнних злочинів по регіонах, які були під російською окупацією. Епізоди, які можуть бути потенційно воєнними злочинами:злочинами проти людяності, елементами геноциду чи злочинами агресії рф.У базі Центру громадянських свобод уже понад 19 тисяч епізодів по всій Україні з 24 лютого.
− Як ви працюєте з отриманою інформацією про російські воєнні злочини?
− Там, де є велика кількість відкритої інформації, її треба обов’язково перевіряти. Наприклад, наші волонтери опитували людей з села Лук’янівка Баришківської ОТГ Київської області.
Ця інформація, надіємось, потім потрапить у Міжнародний кримінальний суд (Гаага) та інші установи, які працюють із засудженням воєнних злочинців.
читайте також:
Нам потрібна точність, тому ми спочатку збираємо інформацію – як ми це робили в Київській області. Після цього перевіряємо її у відкритих джерелах.
У кожному регіоні України є організація, яка документує воєнні злочини рф. Наприклад, Освітній дім прав людини в Чернігові та організація «МАРТ» добре працюють на Чернігівщині.
Специфіка нашої ініціативи в тому, що ми охоплюємо всю територію країни, бо люди виїхавши, наприклад, з Харківщини на Закарпаття, мають змогу на новому місці розповісти про злочини росіян.
Фото Центр громадянських свобод та Світлани Кирган
