Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Хто такий сапер? Це той, що завжди попереду. Він щоденно, ризикуючи власним життям, знешкоджує тисячі мін і снарядів, рятує тисячі життів, готує і маскує шляхи просування військ та військові об’єкти. З початком широкомасштабного вторгнення в рази збільшилася кількість вибухонебезпечних предметів, до того ж змінилася їх якість. Якщо до війни це були зразки 80-річної давнини, то сьогодні деякі з них куди новіші. Ускладнює ситуацію й велика кількість саморобних вибухових пристроїв. Але, попри це, українські сапери продовжують виконувати свою нелегку роботу.
Серед них й 25-річний головний сержант інженерно-саперного взводу групи інженерного забезпечення окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу молодший сержант Максим на псевдо «Паламар». Він – справжній професіонал своєї справи і навіть діставши 2 поранення щоразу повертався в саме пекло, щоб продовжувати боронити рідну країну від ворога.
Військовий розповів, що сапером бути важко, але ще важче брати відповідальність не лише за себе, а й за тих, хто йде слідом за тобою.
– Сапери – передові загони будь-якого підрозділу. Коли стримуємо ворога – ми йдемо на «нуль» ставити міни. Коли наші наступають – ми йдемо на «нуль» для розмінування. На щастя, в моєму підрозділі всі є висококласними фахівцями. Цьому сприяло постійне навчання. Ми завжди вивчаємо нові зразки вибухонебезпечних предметів і відточуємо здобуті навички, навіть коли здається, що сил вже нема, не можна лінуватися, адже незнання може коштувати життя, – говорить «Паламар».
Нині його підрозділ проводить розмінування на передовій і у прифронтових населених пунктах на південному напрямку.
– Сапери, як і розвідники, перевіряючи місцевість, завжди попереду, саме вони забезпечують прохід для інших підрозділів. Як-то кажуть, піхота не підніме голову без сапера. Також ми допомагаємо проводити зачистки, розвідку лісосмуг та полів, проводимо розмінування мінних полів, що лишає по собі ворог, а при виявленні мінно-вибухових пасток — утилізуємо їх, – розповідає сапер.
Варто зауважити, що кількість сюрпризів від окупантів вимірюється сотнями. Та й додає складнощів «винахідливість» ворога, який часто виготовляє засоби підриву власноруч. Вони можуть бути різні за розміром, кольором і вагою, тому небезпека може чатувати навіть там, де не чекаєш.
Обстріли, сіра зона, «нуль», але сапери мають виконувати завдання, бо без них будь-яке бойове завдання може зійти нанівець. Тому й працюють без вихідних, за будь-якої погоди, вдень і вночі.
– Перед роботою треба брати до уваги абсолютно все, рельєф, рослинність та позиції противника, й лише тоді визначатися з тим, як діяти далі. А ще, щоб не зірвати завдання, завжди потрібно мати запасний варіант роботи. Головне – ніколи не втрачати пильність та зберігати спокій. Узагалі зайві емоції нікому не сприяють під час виконання бойових завдань, – запевняє «Паламар».
За словами військового, найважче працювати в наступі, коли противник прицільно лупить по наших позиціях. Бувають випадки, коли сапери дістають поранення, але продовжують виконувати свою роботу. А як інакше?
– Одного разу під час стабілізаційних дій натрапили на ворога. Ворог відкрив по нас щільний вогонь. Їх не було ніде видно, а в нас місце таке, мов на долоні. Впали, почали відповзати. До найближчої позиції 1700 метрів, проповзли їх за 15 хвилин. На ліктях й колінах живого місця нема. Тоді навіть не одразу зрозумів, що поранений. До слова, життя мені врятувала волонтерська пластина. Звісно, наша арта оперативно втрутилася й «почистила» окупантів, успішно відбивши позицію, а мої хлопці довели справу до кінця. Щоправда, я потрапив до шпиталю, де одразу заявив: якщо залишать тут, то втечу. Тож щойно мене «підлатали», повернувся до строю, – пригадує молодший сержант.
А ще військовий каже, що бувають моменти, коли самих знань замало і доводиться працювати практично на інтуїтивному рівні, тому немає таких приладів, які б замінили людину, адже будь-який прилад може помилитись.
– Наприклад, якось мали справу з саморобним дроном-камікадзе. Його успішно збили наші військові. Коли оглянули – одразу зрозуміли, що робила людина знаюча. Щоправда, «винахідник» трохи прорахувався в кількості проводів й у живленні. Тому вибух не відбувся. Ось у таких випадках по книжці не попрацюєш, – каже Максим.
На запитання, якими якостями має володіти сапер, Максим впевнено відповідає – гарна пам’ять, твердість рук та аналітичний розум. По-справжньому опанувати цю непросту професію до снаги лише тим, хто твердий духом і не боїться дивитися в обличчя смерті.
– У нас з цим проблем нема. Кожен з мого підрозділу заряджений на повну, готовий просуватися далі, бо віримо в перемогу України, – запевняє «Паламар».
Про плани на майбутнє військовий говорить просто – залишитися живим. Щоб повернутися додому й знову обійняти кохану дружину і взяти на руки маленьку донечку.
– Я міг би розповісти про мрії на подальше щасливе й мирне життя, але треба бути відвертим – усі ми сьогодні хочемо просто повернутися до своїх рідних та близьких живими та неушкодженими, а решта обов’язково буде, – зізнається Максим.
Насправді, коли останній окупант покине нашу землю, праця цих відважних бійців не закінчиться, бо земля залишатиметься «нашпигованою» безліччю смертоносних «сюрпризів» і повне розмінування території нашої держави займе десятки років.
Фото Дмитра Завтонова
