У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Хто такий сапер? Це той, що завжди попереду. Він щоденно, ризикуючи власним життям, знешкоджує тисячі мін і снарядів, рятує тисячі життів, готує і маскує шляхи просування військ та військові об’єкти. З початком широкомасштабного вторгнення в рази збільшилася кількість вибухонебезпечних предметів, до того ж змінилася їх якість. Якщо до війни це були зразки 80-річної давнини, то сьогодні деякі з них куди новіші. Ускладнює ситуацію й велика кількість саморобних вибухових пристроїв. Але, попри це, українські сапери продовжують виконувати свою нелегку роботу.
Серед них й 25-річний головний сержант інженерно-саперного взводу групи інженерного забезпечення окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу молодший сержант Максим на псевдо «Паламар». Він – справжній професіонал своєї справи і навіть діставши 2 поранення щоразу повертався в саме пекло, щоб продовжувати боронити рідну країну від ворога.
Військовий розповів, що сапером бути важко, але ще важче брати відповідальність не лише за себе, а й за тих, хто йде слідом за тобою.
– Сапери – передові загони будь-якого підрозділу. Коли стримуємо ворога – ми йдемо на «нуль» ставити міни. Коли наші наступають – ми йдемо на «нуль» для розмінування. На щастя, в моєму підрозділі всі є висококласними фахівцями. Цьому сприяло постійне навчання. Ми завжди вивчаємо нові зразки вибухонебезпечних предметів і відточуємо здобуті навички, навіть коли здається, що сил вже нема, не можна лінуватися, адже незнання може коштувати життя, – говорить «Паламар».
Нині його підрозділ проводить розмінування на передовій і у прифронтових населених пунктах на південному напрямку.
– Сапери, як і розвідники, перевіряючи місцевість, завжди попереду, саме вони забезпечують прохід для інших підрозділів. Як-то кажуть, піхота не підніме голову без сапера. Також ми допомагаємо проводити зачистки, розвідку лісосмуг та полів, проводимо розмінування мінних полів, що лишає по собі ворог, а при виявленні мінно-вибухових пасток — утилізуємо їх, – розповідає сапер.
Варто зауважити, що кількість сюрпризів від окупантів вимірюється сотнями. Та й додає складнощів «винахідливість» ворога, який часто виготовляє засоби підриву власноруч. Вони можуть бути різні за розміром, кольором і вагою, тому небезпека може чатувати навіть там, де не чекаєш.
Обстріли, сіра зона, «нуль», але сапери мають виконувати завдання, бо без них будь-яке бойове завдання може зійти нанівець. Тому й працюють без вихідних, за будь-якої погоди, вдень і вночі.
– Перед роботою треба брати до уваги абсолютно все, рельєф, рослинність та позиції противника, й лише тоді визначатися з тим, як діяти далі. А ще, щоб не зірвати завдання, завжди потрібно мати запасний варіант роботи. Головне – ніколи не втрачати пильність та зберігати спокій. Узагалі зайві емоції нікому не сприяють під час виконання бойових завдань, – запевняє «Паламар».
За словами військового, найважче працювати в наступі, коли противник прицільно лупить по наших позиціях. Бувають випадки, коли сапери дістають поранення, але продовжують виконувати свою роботу. А як інакше?
– Одного разу під час стабілізаційних дій натрапили на ворога. Ворог відкрив по нас щільний вогонь. Їх не було ніде видно, а в нас місце таке, мов на долоні. Впали, почали відповзати. До найближчої позиції 1700 метрів, проповзли їх за 15 хвилин. На ліктях й колінах живого місця нема. Тоді навіть не одразу зрозумів, що поранений. До слова, життя мені врятувала волонтерська пластина. Звісно, наша арта оперативно втрутилася й «почистила» окупантів, успішно відбивши позицію, а мої хлопці довели справу до кінця. Щоправда, я потрапив до шпиталю, де одразу заявив: якщо залишать тут, то втечу. Тож щойно мене «підлатали», повернувся до строю, – пригадує молодший сержант.
А ще військовий каже, що бувають моменти, коли самих знань замало і доводиться працювати практично на інтуїтивному рівні, тому немає таких приладів, які б замінили людину, адже будь-який прилад може помилитись.
– Наприклад, якось мали справу з саморобним дроном-камікадзе. Його успішно збили наші військові. Коли оглянули – одразу зрозуміли, що робила людина знаюча. Щоправда, «винахідник» трохи прорахувався в кількості проводів й у живленні. Тому вибух не відбувся. Ось у таких випадках по книжці не попрацюєш, – каже Максим.
На запитання, якими якостями має володіти сапер, Максим впевнено відповідає – гарна пам’ять, твердість рук та аналітичний розум. По-справжньому опанувати цю непросту професію до снаги лише тим, хто твердий духом і не боїться дивитися в обличчя смерті.
– У нас з цим проблем нема. Кожен з мого підрозділу заряджений на повну, готовий просуватися далі, бо віримо в перемогу України, – запевняє «Паламар».
Про плани на майбутнє військовий говорить просто – залишитися живим. Щоб повернутися додому й знову обійняти кохану дружину і взяти на руки маленьку донечку.
– Я міг би розповісти про мрії на подальше щасливе й мирне життя, але треба бути відвертим – усі ми сьогодні хочемо просто повернутися до своїх рідних та близьких живими та неушкодженими, а решта обов’язково буде, – зізнається Максим.
Насправді, коли останній окупант покине нашу землю, праця цих відважних бійців не закінчиться, бо земля залишатиметься «нашпигованою» безліччю смертоносних «сюрпризів» і повне розмінування території нашої держави займе десятки років.
Фото Дмитра Завтонова
