«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
З Ярославом ми зустрілися на Харківщині. Його підрозділ нещодавно отримав поповнення особовим складом та технікою, тож займався бойовим злагодженням в умовному тилу.
Колишній начальник кінологічної служби одного з прикордонних загонів кілька років тому вирішив вступити до лав ЗСУ та продовжити службу за трохи іншим напрямком.
— Свого часу я закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за фахом кінолога. Після випуску відслужив свій перший контракт та за сімейними обставинами вирішив звільнитися, — розповідає офіцер. — Близько року я намагався жити звичайним цивільним життям, але зрозумів, що не можу сидіти вдома, коли в країні війна. Поспілкувавшись з рідними, вирішив, що підпишу контракт з окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого.
Досвід фахівця-кінолога згодився Ярославу й на новому місці служби. Розуміння поведінки собак та особливий підхід дозволили щоденно отримувати достовірну інформацію про ворога.
— На одній з позицій під назвою «Варан», на якій ми поміняли підрозділ іншої бригади, нам «у спадок» залишилися дві собаки — Потап та Ольга. Ольга була голосна та постійно намагалася потрапити у якусь халепу, а Потап, як справжній чоловік, завжди біг до неї на допомогу, — усміхається військовий. — Ольга завжди лаяла, коли на позиціях з’являлися чужі, а Потап тихо підходив з іншого боку та мовчки хапав за штани, навіть нашому зампотилу дісталося.
Та охорона своїх позицій це було не єдине завдання, яке чотирилапі помічники для себе визначили. Вони також допомагали контролювати, що відбувається на позиціях ворога.
— Як кінолог я добре знаю звички тварин та їхні реакції на різні подразники, тож таке знання стало мені того часу у пригоді. Потап та Ольга кожного ранку оббігали найближчі ворожі позиції, на яких також були собаки, які при наближенні наших безстрашних помічників починали лаяти, а ми своєю чергою фіксували, що там є вороги, бо в пустих окопах собаки самі сидіти не будуть, — ділиться досвідом Ярослав.
Уважне ставлення до поведінки собак, майже на підсвідомому рівні, одного разу допомогло вчасно виявити снайперську групу окупантів.
— Того дня ми почули на ворожих позиціях потужний лай у незвичний час. Я одразу зрозумів, що там з’явився хтось чужий. Ми підняли квадрокоптер, який підтвердив мою підозру. На ворожих позиціях з’явилася група з близько 10 осіб з великими рюкзаками та гвинтівками, — пригадує офіцер. — Туди одразу відпрацював наш АГС, після цього група швидко зникла. Згодом ми перехопили розмову росіян, у якій йшлося про важкопораненого снайпера з тієї групи.
Своєю службою в ЗСУ Ярослав задоволений більше, ніж свого часу у Держприкордонслужбі. Каже, що завдання, які доводиться вирішувати, йому до душі — тож прагне все зробити якомога краще, щоб пришвидшити нашу перемогу. Щодо Потапа та Ольги, то вони народили 11 цуценят та залишилися на позиції з новими друзями, після ротації підрозділу Ярослава.
Фото автора
