Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Аби втекти з війни, російські солдати просили українських лікарів з Херсонської міської клінічної лікарні ім. Афанасія і Ольги Тропіних ставити їм хибні діагнози або значно перебільшувати їх.
Але лікарі цього комунального закладу протягом тимчасової окупації міста всіма можливими (мирними) способами намагались завадити російським загарбникам. І усі спроби росіян втертись у довіру були марними.
У перші дні окупації медики казали, що заклад закритий через спалах коронавірусу. Скільки це було можливо, відмовлялись знімати українські державні символи. Співпрацювали з Силами оборони України. Ховали обладнання лікарні, аби воно не дісталось ворогу тощо.
Завідувач травматологічного відділення «Тропінки» Андрій Кокшаров розповів журналістам The Wall Street Journal, що один російський військовий сказав, що у нього проблеми з колінами. Сканування показало, що нічого страшного, але солдат попросив перебільшити діагноз. Лікар написав, що у нього артрит і йому потрібно покинути фронт. «Чим менше їх, тим краще, – сказав Андрій Кокшаров. – Я був готовий виписати ці діагнози для всієї росармії».
російські солдати масово скаржились на головний біль або біль у спині, сподіваючись, що їх відправлять додому.
Про ці та інші особливості життя в окупації йдеться у статті щоденної американської ділової газети The Wall Street Journal, що нещодавно вийшла під заголовком «Лікарі в Херсоні обвели довкола пальця окупантів. «Завдяки» ковіду та зухвалості медиків».
