Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сучасний Генеральний штаб ЗСУ як головний орган вищого військового керівництва українськими збройними силами було створено 1992 року після здобуття Україною незалежності на базі штабу Київського військового округу. Втім, вік українського Генштабу значно поважніший за тридцять років, бо в історії новітньої української державності він мав попередників. Першим із них був Український генеральний військовий штаб Української Народної Республіки.
читайте також:
Передісторія створення Генштабу армії УНР сягає початків революційної українізації військових частин російської армії, яка розпочалася вже з березня 1917 року. Першою організаційною структурою цього процесу став Український військовий організаційний комітет, на зміну якому на Першому Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві було обрано Український генеральний військовий комітет (УГВК) на чолі із Симоном Петлюрою. Комітет став найвищою українською військовою установою, яка провадила українізацію в російській армії і створювала нові українські військові частини.
У безпосереднє командування військами на фронті, підготовку та керування воєнними операціями УГВК не втручався — все це було прерогативою російського генштабу. Тим часом потреба в існуванні органу вищого військового керівництва українськими частинами стрімко зростала, особливо посилившись після більшовицького перевороту у петрограді. Розпочати творення українського генерального штабу як вищого командного органу української армії Центральна Рада змогла лише після проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки 20 листопада 1917 року.
Генштаб мав створити дієву українську армію, скоординувавши взаємодію всіх уже наявних українських підрозділів у межах України, сформувати нові збройні частини української армії та перевести на територію України українізовані формування з інших фронтів та територій росії. Завдання Українського генерального військового штабу було покладено на Генеральний секретаріат військових справ — аналог сучасного Міністерства оборони, який було створено на базі Українського генерального військового комітету.
УХВАЛЕНО: негайно утворити при штабі округи (Київського військового округу. — Авт.) комісаріат у складі представників Генерального секретаріату, Генерального військового комітету, Всеукраїнської ради військових депутатів, совіту солдатських депутатів, совіту робітничих депутатів, міської думи, виконавчого комітету Південно-Західного фронту й Південно-Західних залізниць. (Протокол засідання Генерального секретаріату 10 (23) листопада 1917 року. Вечірнє засідання).
Процес заснування Українського генерального військового штабу почався 23 листопада 1917 року. Саме того дня Генеральний секретаріат УНР на вечірньому засіданні ухвалив рішення створити при штабі Київського військового округу комісаріат у складі представників Генерального секретаріату та Генерального військового комітету. Організаційну працю зі створення Генштабу українського війська, яка тривала від кінця листопада, взяв на себе Генеральний секретаріат військових справ на чолі із Симоном Петлюрою.
Начальником організаційного відділу Українського генерального військового штабу став сотник Олександр Данченко, який у середині грудня 1917 року запросив «свідомих українців – офіцерів, урядовців, козаків, бажаючих служити на посадах (офіцерській, канцелярській, писарській) генерального штабу, відповідно до фахової освіти й досвіду, звертатись… до організаційного відділу генерального штабу». Військових фахівців із досвідом служби в органах вищого військового керівництва неабияк бракувало для створення повноцінно діючого штабу, що суттєво уповільнювало й без того складний організаційний процес.
Загрозу цього (більшовицького. — Авт.) наступу та його наслідки недооцінювали ті, кому належало про це думати, а саме Уряд (Генеральний Секретаріат) та Центральна Рада. … Увага всіх була звернена на вирішення соціальних проблем, і наші політики, забувши, що мало оголосити Україну самостійною, треба було ще закріпити свою незалежність, а для цього необхідна мілітарна сила, — на організацію ж української армії мало звертали уваги, навіть такий орган, як Генеральний Секретаріат з військових справ… (Олександр Удовиченко (генерал-хорунжий Генерального штабу армії УНР). Перша боротьба за Київ (1917-1918) (Архіви України. 1992. № 1. С. 56)).
Ще одним негативним чинником стала невизначеність позиції очільників Української Народної Республіки щодо засад формування українських збройних сил. Заклопотані розв’язанням більш нагальних, з їхньої точки зору, соціально-економічних питань, вони не мали чіткого плану формування української армії, вагаючись між ідеєю війська з добровольчих територіальних формувань у форматі народної міліції та створенням регулярних збройних сил на основі призову. В умовах збройної агресії більшовицької росії проти УНР, яка почалась уже від середини грудня, будь-яке зволікання зі створенням дієвих українських збройних формувань, керованих спільним вищим військовим командуванням, було фатальним. Компетентні сучасники згодом гірко згадували про втрачений для військового будівництва час.
Ті, хто розумів нагальну потребу створення органу вищого військового командування українськими збройними силами й відгукнувся в грудні 1917 року на запрошення увійти до складу Українського генерального військового штабу, часто не мали змоги вчасно прибути до Києва. Навіть призначений начальником Українського генерального військового штабу генерал-майор Борис Бобровський, який був до того начштабу Двінського військового округу на Північно-Західному фронті, зміг дістатися української столиці лише 23 грудня, уникнувши планованого більшовиками арешту.
За таких умов Український генеральний військовий штаб не встигав сформуватися сам, не кажучи вже про те, щоб створити керовану й дієву армію. Стрімкий наступ більшовиків на Київ призвів до того, що оперативне командування підрозділами українських військ змушені були здійснювати різні військові структури, навіть ті, які не мали б здійснювати безпосереднього військового командування збройними формуваннями.
Штаб Округи, штаб Дієвої, Генеральний Секретаріат, Генеральний Штаб — кожна з цих установ керувала операціями на власну руку. В цій метушні лише один чоловік не згубив здорового розуму й шукав нормального виходу з обставин, що склалися. Це був Симон Петлюра. …в оточенні старшин Генерального штабу, що в той час почав формуватися, провадив С. Петлюра довгі бесіди про організацію українського війська. (Олександр Удовиченко (генерал-хорунжий Генерального штабу армії УНР). Перша боротьба за Київ (1917-1918) (Архіви України. 1992. № 1. С. 57)).
До початку лютого 1918 року столицю УНР захопили більшовики. Начальника Українського генерального військового штабу Бориса Бобровського окупанти розстріляли, діяльність Генштабу було дезорганізовано. Попри все, вже сам факт створення Генерального штабу українських збройних сил став украй важливим кроком до організації регулярної Армії Української Народної Республіки. Ті, хто стояв біля початків Українського генерального військового штабу, розробили структуру першого органу вищого військового керівництва, розробили основи проєктів формування Київського, Харківського й Одеського військових округів, план організації армії на основі територіального набору на заміну дотеперішнім добровольчим формуванням.
Рятівним для Української Народної Республіки стало укладання Брест-Литовського мирного договору, згідно з яким Німеччина та Австро-Угорщина зобов’язувались допомогти Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків. Поновити процес формування органів вищого військового керівництва УНР вдалося вже з березня 1918 року, коли Начальником Генерального штабу став полковник Олександр Сливинський. У той час за допомогою тодішніх союзників — Німеччини та Австро-Угорщини — вдалось визволити Київ та більшу частину території України. Генштаб отримав змогу повернутися до свого колишнього приміщення на вулиці Терещенківській.
До середини квітня було розроблено комплексну систему вищого військового керівництва збройними силами УНР, зокрема визначено структуру й повноваження Генерального штабу, який керував веденням бойових дій і мав підлягати Військовому міністру. Складався Генштаб з оперативного, розвідувального, топографічного, військово-наукового відділів та відділу зв’язку. Тоді ж підготували до друку перший випуск «Військово-наукового вісника Генерального штабу УНР», який, зокрема, містив замітку «Перші кроки Генерального штабу». У ній зазначалося, що через напад більшовиків, який призвів до дуже тяжких безповоротних втрат, у справі організації армії «все доводиться починати із самого початку», щоб «в найкоротший строк, наспіх розробити надзвичайно складне питання організації народної армії».
Так, у березні-квітні 1918 року було поновлено обірвану наприкінці січня – на початку лютого системну роботу Генерального штабу зі створення й організації збройних сил Української Народної Республіки. «Усі відділи мають уже повний штат співробітників і праця вже йде цілком нормально», — зазначалось у «Військово-науковому віснику».
Розпочату за Центральної Ради роботу зі створення регулярного українського війська було продовжено й за часів Гетьманату. Про це, зокрема, свідчить збереження кадрового складу (наприклад, начальником Генерального штабу лишився полковник Олександр Сливинський) і тяглість видання часопису Генштабу, другу частину якого опублікували вже під час правління Павла Скоропадського. Згодом розбудова армії УНР відбувалась уже за доби Директорії. Найперші ж свої кроки Український генеральний військовий штаб зробив уже наприкінці листопада – у грудні 1917 року, коли за надзвичайно складних умов революційного хаосу та агресії з боку більшовицької росії було розпочато творення регулярних збройних сил новопосталої української держави.
Ілюстрації з відкритих джерел
