У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
21 листопада в Україні відзначають День гідності та свободи — одне зі знакових офіційних свят, встановлене на честь двох революції — 2004-го та 2013 років. Цього дня українці вшановують пам’ять про людей, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору.
21 листопада 2004 року. В країні — другий тур президентських виборів. У двобої за політичний Олімп зійшлися тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович і кандидат від опозиції Віктор Ющенко. Соцопитування, екзит-поли вказують на те, що перемагає Віктор Андрійович. Але в ніч на 22 листопада Центральна виборча комісія повідомляє про лідерство в цих перегонах Януковича. Ющенко заявляє, що не довіряє підрахункам Центрвиборчкому і закликає своїх прихильників вийти на Майдан Незалежності, щоб захистити підсумки голосування. Водночас президент росії володимир путін вітає Януковича з перемогою.
Фото Віктора Побединського / УНІАН
23 листопада на Майдані зібралось кілька сотень тисяч громадян. Протести з кожним днем наростають і ЦВК скасовує підсумки другого туру. А 27 листопада і Верховна Рада визнає його результати недійсними, оголосивши недовіру ЦВК. Наступного дня, 28 листопада, у Сєвєродонецьку збирається так званий Всеукраїнський з`їзд народних депутатів усіх рівнів. Понад 3 тисячі делегатів висловлюють підтримку Віктору Януковичу. Понад 90 відсотків делегатів представляли підконтрольну Януковичу партію регіонів, серед яких більше ніж половина були відвертими українофобами. Тож не дивно, що вони ще й ухвалили рішення провести 12 грудня в Луганській і Донецькій областях референдум щодо надання цим регіонам статусу автономних республік у складі федеративної України.
Тим часом ситуація в країні загострюється і 3 грудня після багатоденного обговорення позову Віктора Ющенка Верховний Суд України, визнавши численні факти порушення законів і Конституції України, оголошує результати другого туру недійсними і призначає повторне голосування. Верховна Рада оновлює ЦВК, ухвалює зміни до закону про вибори президента, які максимально унеможливлюють фальсифікації. А ще — затверджує конституційні зміни, які обмежують владу президента. 26 грудня 2004 року відбувається повторне голосування. У ньому беруть участь понад 77 відсотків виборців. Більшістю голосів Президентом України обрано Віктора Ющенка.
Російські опозиціонери стверджують, що поразку свого фаворита господар кремля сприйняв як особисту образу. За словами нині покійного Бориса Нємцова, путін, двічі привітавши того з перемогою, осоромився на весь світ.
— Ні до цього, ні після подібних прецедентів не було, — говорив Борис Юхимович. — Тож путін примудрився ось таким чином вляпатись в історію.
Хоч і повільно, але за часів президентства Віктора Ющенка Україна рухалася до набуття асоційованого членства у Європейському Союзі. Вигравши у 2010 році президентські вибори, Віктор Янукович обіцяє «не звертати з цього курсу». Та коли до здійснення мрії мільйонів українців залишаються лічені дні, прем’єр Азаров повідомляє про призупинення цього курсу, а Янукович намагається переконати українців у правильності такого рішення, емоційно заявивши, що «в разі поспішних дій, спрямованих на вступ до ЄС, Європа нас і погубить».
Що чи хто змусив його піти на такий крок? Відповідь очевидна: путін, з яким Янукович зустрічався у російському місті Сочі незадовго до Вільнюського саміту. Про що вони там балакали — невідомо, як невідомі й аргументи, якими той змусив Януковича «дати задній хід». Дізнавшись про відмову від ЄС, на Майдан виходять тисячі киян. Вони вимагають відставки Азарова, підписання Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі. Мітинги з аналогічними вимогами відбуваються в Харкові, Львові, Луганську, Вінниці, Донецьку, Кривому Розі, Сумах та Чернівцях. У ніч з 29 на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розганяє в столиці студентів, що мітингували. Десятки з них травмовані й опиняються в лікарнях.
— Ця ніч поклала початок найжорстокішому протистоянню між свідомим українством і владою — протистоянню, якого незалежна Україна ще не знала, — говорить Тарас Чуб — на той час студент одного зі столичних вишів. — Тоді ми ще не знали, що незабаром у центрі столиці снайпери розстрілюватимуть людей, а москва ось-ось завершить приготування до вторгнення в Україну армійських підрозділів. Ми не знали й про те, що ця остання листопадова ніч покладе початок шляху України до справжньої незалежності, змусить багатьох українців замислитись — хто вони.
Від дій «Беркута» тодішнє керівництво держави відмежувалося, нікого не покаравши за проявлену жорстокість, а в МВС навіть не розпочали розслідування. Жорстоке побиття студентів, потакання співробітникам МВС з боку влади приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Наступного дня на Майдані вже звучала «Ката на нари».
«Згадуються такі дні, коли на Майдані залишалося небагато людей, коли панував страх і були не всі люди, які масово вийшли підтримати студентів, підтримати справедливість, європейські цінності 1 грудня. І згадуються моменти, коли було просто страшно, і Майдан тривав скрізь — у кожного в домівці, в серці, де люди сиділи та боялися вийти, тому що почали вбивати, розстрілювати людей. Коли вперше люди загинули від куль, згадую, ми возили шини, ризикували, перевозячи ті ж самі дрова чи ще щось в машинах, розуміли, що нас на якомусь блокпосту зупинять — і це буде мати серйозні наслідки. Тому що здавалося тоді — весь світ проти тебе, принаймні ті органи, ті люди, які вважали себе тими, хто може керувати нашим життям, — згадує Валерій Харчишин, лідер рок-гурту „Друга ріка“. — Ми здобули, на мою думку, єдине — це певну гідність. Кажу певну, тому що багато хто захищав і відстоював Майдан, він мав свої певні вигоди і стояв не заради того, щоб країна змінилася, а відстоював свої власні інтереси, такі теж були люди. Свої бізнеси, місце своїх операцій відстоював умовно кажучи. Основна, критична маса, яка зібрала Майдан, стояли за справедливість, за чесність, за прозорість влади, за те, щоби ми не були бидлом, щоб ми не були худобою, загнаною в стійло. Ті люди її сформували… Ми стали нацією, яка сама собою керує, попри те, хто що думає».
Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня у лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей — 84 герої, після 21 лютого — ще 18.
За даними соціологів Фонду «Демократичні ініціативи», кожен п’ятий дорослий громадянин України безпосередньо чи опосередковано був учасником Євромайдану. Революція гідності стала пересторогою тим політикам, які не зважають на думки людей, а керуються лише власними інтересами.
