Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
До початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну заступник командира взводу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади молодший сержант Дмитро Шматко працював слюсарем на українсько-бельгійському підприємстві, що виготовляє різноманітні датчики для промисловості.
З його слів, підприємство наразі добре підтримує наших захисників, а він особисто сумує за своєю роботою.
— 24 лютого я прийшов на роботу і вже там з новин дізнався, що розпочалося широкомасштабне вторгнення. Наступного дня я пішов у військкомат і мене одразу призвали до війська, захищати рідну країну, — пригадує Дмитро.
На початку двохтисячних років хлопець відслужив строкову службу, а з 2014-го перебував у резерві. Тож бойовий досвід здобував уже в умовах жорстоких боїв з агресором.
— Спочатку було дуже важко. Свій перший бій я прийняв під Авдіївкою на початку березня, — пригадує хлопець. — Коли я порівнюю себе тодішнього та того, який я є зараз, то це дуже велика різниця. За цей час було багато різноманітних навчань, де наші командири ділилися своїм досвідом. Багато є вже й власного бойового досвіду.
Молодший командир нині вже й сам навчає своїх підлеглих, особливо тих, хто прибуває в підрозділ для доукомплектування. Каже, що насамперед потрібно знайти до кожного свій підхід.
— Ми постійно оновлюємо наші плани щодо навчання. Це й тактика, й вивчення озброєння та техніки, але найперше чого ми навчаємо — виживанню на війні. Людина має бути постійно зібрана, уважна, не нехтувати засобами захисту та вміти користуватися індивідуальною аптечкою, — підкреслює десантник.
Про деокупацію Харківщини хлопець каже, що все відбувалося дуже організовано та швидко.
— Перед наступом нас зібрали, довели кожному підрозділу його завдання та розповіли, хто виконуватиме бойове завдання разом з нами. росіяни не очікували такого потужного удару та почали стрімко тікати. Іноді ми навіть не встигали їх наздоганяти. На Харківщині окупанти кидали дуже багато техніки, тож поставки «російського ленд-лізу» були дуже потужні, — жартує військовий.
Про російських полонених розповідає, що здебільшого це прості люди, які, за їхніми словами не бажали воювати, але чомусь таки приїхали в Україну.
— Більшість полонених, які до нас потрапляли, розповідали, що їх забрали з роботи, дали зброю та привезли в Україну. З їхніх слів, коли вони побачили справжню ситуацію в Україні, то зрозуміли, що їх просто обманули. Але ми їм не віримо, — зауважує хлопець.
Щодо бойових дій, які нині тривають на Луганщині, то хлопець каже, що бувало й важче. Їхній підрозділ виконує відповідний план, де кожний має своє завдання.
— Крок за кроком, лісосмуга за лісосмугою ми женемо окупантів із нашої землі. Знищуємо ворогів, захоплюємо їхню техніку. Наразі ландшафт нам трохи заважає, та ми все одно робимо свою роботу і обов’язково звільнимо всю Україну! — наголошує Дмитро.
Фото автора
