«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Отримавши бойове завдання, екіпаж М777 висувається на вогневі позиції. Після прибуття на місце половина розрахунку встановлює гармату, решта — готує снаряди. Лічені хвилини, і час націлювати 155-мм гаубицю. А далі починається справжня краса…
Коли спостерігаєш за роботою українських артилеристів з розрахунку гармати М777, здається, що вони пройшли неабияку школу, аби досягти такої злагодженості та професіоналізму в кожному русі. Однак це не так. Як розповідають наші бійці, готувалися вони лише декілька днів і після злагодження приступили до бойового застосування.
— Раніше я працював на «Гіацинті», тому маю із чим порівнювати. Скажу одразу: це куди ефективніша гармата. Тут все простіше й легше, можна сказати, що вона має власний розум, — ділиться враженнями від роботи на М777 заряджаючий Микола. — Навчатися довелося «на ходу». Часу обмаль, а завдань чимало, тож вже на 3-й день знання перевіряв на практиці одразу в бойових умовах. І з першого виїзду мали перші успіхи.
Військовий із гордістю і шаленим поглядом, за який отримав псевдо «Маніяк», демонструє знаки на стволі гаубиці — їх чимало і кожен позначає якийсь трофей, здобутий артилеристами у бою. Серед них є ворожі САУ, зенітні ракетні системи С-400, склад з БК, БМП і танки.
— Коли кількість «затрофеєного заліза» перевалила за 50, ми перестали робити знаки — вони просто вже не поміщалися на гарматі. Тож останню позначку було нанесено десь чотири місяці тому, — з гордістю говорить воїн.
«Маніяк» каже, що за весь час найважчими були дні, коли вони були в районі Миколаєва.
— Коли тільки заїхали туди, на нас почали полювати. Прилітало часто, тому робота була дуже інтенсивна. За день ми вистрілювали по 125–130 снарядів. А ще постійно рухалися, адже більше як п’ять хвилин на одному місці не були. Що стосується трофеїв, то найбільшою гордістю, певно, є ЗРК С-400. Як відомо, вони далекобійні та скорострільні й нам вдалося їх знищити завдяки чудовому корегуванню вогню, а також через те, що вони затрималися на одному місці. Тож ми не впустили свого шансу, — пояснює Микола.
Бойовий розрахунок гармати діє оперативно та злагоджено. Не останню роль в успішному виконанні завдань відіграє взаємозамінність кожного з них.
— Я вже побував майже в кожній ролі, крім командира, тому в разі потреби зможу замінити когось з побратимів, — каже «Маніяк». — А загалом всі ми — велика та дружна професійна родина, де звикли підтримувати один одного як добрим словом, так і розуміючим мовчанням. Ми пережили чимало, але й надалі готові вдень і вночі, у спеку й у лютий мороз у режимі нон-стоп виконувати свою роботу. Не заради позначок на гарматах, а заради тих, хто на нас чекає.
Військовий каже, що останнім часом часто мріє про те, як після перемоги він повернеться на рідну Львівщину, одружиться й обзаведеться дітками. Ось такі кольорові й надзвичайно теплі плани на майбутнє вимальовує у своїй уяві Микола. І саме вони зігрівають його в холодному окопі та надають сил щодня на полі бою відтісняти ворогів із рідної землі.
