Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Ігор за фахом інженер-металург, який багато років присвятив цій роботі. Працював на металургійних комбінатах — спершу в Запоріжжі, а потім в Маріуполі на «Азовсталі». Зводив нові цехи для металургійного комбінату.
В день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, він із товаришем прийшов у місцевий центр комплектування. Хотів обороняти місто в лавах Збройних Сил України.
— Ми не мали досвіду військової служби, тож нам відповіли, що не призвуть, бо навчати нас немає де і немає коли, — згадує Ігор. — Тоді ми приєдналися до партизанського загону. У ньому пліч-о-пліч воювали і воїни з досвідом ведення бойових дій, і абсолютно цивільні люди.
Загін вів бої з окупантами до середини березня. Коли стало зрозуміло, що місто повністю заблоковано ворогом, вирішили виходити з Маріуполя на підконтрольну Україні територію.
— Ми вважали, що зможемо бити ворога і з іншого боку, коли вийдемо до своїх і таки потрапимо до армії. Пройшли близько 30 блокпостів російських окупантів. Могли опинитися у фільтраційних таборах, — розповідає Ігор. — Так я приїхав у Львівську область і відразу пішов у територіальний центр комплектування — записуватися до лав Збройних Сил України.
Від 17 квітня він — військовослужбовець зенітного ракетного полку повітряного командування «Захід».
— Я був готовий служити в будь-якому роді військ, лиш би бити ворога. Коли дізнався, що мене направляють до Повітряних Сил ЗС України, подумав, що зможу відомститися окупантам за все, що вони робили з Маріуполем та його мешканцями, бомбардуючи місто з повітря. Гадаю, що всі маріупольці зрозуміють, про що йдеться. Багато хто з них і досі не може спокійно підіймати очі, аби глянути на небо.
Десятого жовтня під час масованого удару рф по об’єктах енергетичної інфраструктури нашої країни солдат Ігор знищив російську крилату ракету з переносного зенітно-ракетного комплексу.
— Це було звичайне бойове чергування, яке стало незвичайним для мене, — розповідає він. — Під час отримання сигналу повітряної тривоги наш бойовий розрахунок вийшов на позицію. Ми одержували інформацію про напрямок польоту та кількість крилатих ракет. Завдяки цьому знали, куди звертати увагу, звідки чекати їхньої появи. З «трубою» на плечі я спостерігав за небом. Спершу почув гуркіт, потім побачив крилату ракету. Зробив все, чого мене навчали під час підготовки. Активував електричне живлення комплексу, навів ПЗРК на ціль, вистрілив. Після пострілу спостерігав за тим, як ракета намагається «вполювати» ціль. І ось вибух і знищення ворожої ракети. Звичайно, відчув неймовірну радість. Та насолодитися миттю не мав часу. Треба було продовжувати бойову роботу — підготувати ПЗРК і знову стояти з комплексом на плечі та очікувати на проліт інших ракет. Лише після відбою повітряної тривоги зміг порадіти за свій успіх.
Ігор несе бойове чергування у складі мобільної вогневої групи, озброєної переносними зенітно-ракетними комплексами. Їхнє завдання — «полювання» за повітряними цілями агресора в українському небі. Переважно це крилаті ракети. Такі групи діють в усіх регіонах нашої країни.
— Це моя перша збита крилата ракета, — каже він. — Від початку літа я заступаю на бойове чергування з ПЗРК. Інколи мені здавалося, що це малоймовірно — виявити і знищити ракету у Львівській області. Адже сюди вони долітають не так часто. Тому хотів завжди виконувати бойові завдання там, де в небі цілей побільше, ближче до передової. Зараз розумію, що ми й тут несемо службу недаремно. Перед тим, як приступити до бойового чергування, я пройшов курс навчання. Там ми довели всі свої навички застосування ПЗРК до автоматизму. Намагаюся знати все про свою зброю. Читаю літературу. Дивлюся відеоролики в YouTube. Тепер постійно тренуюся, повторюю всі дії.
Бойову обслугу ПЗРК становлять два стрільці.
— Мого колегу звати Іван. Йому 56 років. Він зі Львівщини, — розповідає Ігор. — Якби ми воювали на передовій, то він би мав «прикривати» мене, захищати зі стрілецькою зброєю. Звичайно, тут, у Львівській області, це не потрібно. Натомість помічник виконує іншу дуже важливу функцію: перебуває на зв’язку з командуванням, отримує інформацію про параметри і напрямки польоту цілей. Ми добре працюємо разом.
У повітряному командуванні «Захід» кажуть, що мобільні вогневі групи підтверджують свою ефективність у протиповітряних боях.
— Такі перемоги дуже важливі для всіх, — каже начальник служби зв’язків з громадськістю ПвК «Захід» майор Олександра Качмар. — Ворог не досягає своїх цілей. Нам вдається захищати людей та важливу інфраструктуру від ударів з повітря. Військовослужбовці мобільних вогневих груп бачать, що збивати крилаті ракети можна. Це вселяє впевненість у власних силах і мотивує й далі робити свою важливу справу — очищати наше небо від ракет агресора.
Того ранку 10 жовтня агресор випустив 75 ракет по Україні. Підрозділи протиповітряної оборони знешкодили 41 з них.
