Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Зв’язок для військових, як повітря: коли він є, то його не помічають, а коли зникає − підрозділи починають «задихатися» й не спроможні виконувати поставлені завдання».
Так починає свою розповідь про тих, хто завжди попереду, тимчасовий виконувач обов’язків командира роти одного з підрозділів ВМС ЗС України лейтенант Ілля.
− Змалку я знав, що буду військовим, адже складно обирати інший шлях, коли маєш у родині за приклад таких чоловіків. Мій дідусь служив у ракетних військах, а батько − в Повітряних Силах. Я ж обрав спеціальність військового зв’язківця. Чому? Тому що не буде зв’язку − не буде нічого, − пояснює Ілля.
Майбутній офіцер спочатку закінчив військовий ліцей у Луцьку, а потім вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації в Києві, де опановував спеціальність «телекомунікація та радіотехніка». Коли почалося широкомасштабне вторгнення рф в Україну, Ілля з однокурсниками проходили практику в одному з бойових підрозділів.
− Тоді у нас тривав польовий вихід, під час якого ми навчалися, як розгортати командні пункти, і як взагалі налаштовувати зв’язок. 24 лютого командир бригади, до якої були прикомандировані, повідомив, що ми разом з іншими приступаємо до охорони й оборони Київської області. Спочатку налаштували зв’язок, потім виконували й інші завдання. А на початку березня був проведений достроковий випуск і за розподілом я потрапив в свою частину на посаду заступника командира роти з озброєння, − розповідає військовий зв’язківець. – Нині мій командир виконує завдання на сході, а я тимчасово виконую його обов’язки. Ось тут став у пригоді досвід, набутий у лютому-березні, завдяки якому сьогодні вдається забезпечувати зв’язок для підрозділів.
За словами офіцера, хоча їхня робота у більшості випадків дещо непримітна, проте від завдань, які вони виконують, без перебільшення залежить успіх операцій.
Поділяє його думку й начальник штабу батальйону зв’язку одного з підрозділів ВМС ЗС України капітан 3 рангу Василь. Він також випускник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
− Чому я обрав саме цей фах? Це дуже цікава робота. Зв’язок постійно розвивається. Тому потрібно постійно навчатися, саморозвиватися і йти в ногу з часом. Але не варто думати, що ми працюємо лише з високими технологіями − про старий добрий паяльник теж ніхто не забуває, адже ситуації бувають дуже різними й непередбачуваними. Не дарма кажуть, що під час війни велику роль відіграє винахідливість зв’язківців, − говорить про свою роботу Василь.
Офіцер зазначає, що з перших днів широкомасштабного вторгнення не було й дня, щоб їм доводилося сидіти без діла. А як інакше?
− Коли наші підрозділи переміщуються, ми йдемо попереду них. Приїхали, розгорнулися, налагодили апаратуру. Не буде зв’язку − не буде управління військами. А не буде управління – почнеться хаос, − впевнений Василь. − Тому ми намагаємося робити свою роботу швидко та якісно за будь-яких умов: у спеку та холод, вдень і вночі, під кулями.
На запитання, яким має бути сучасний військовий зв’язківець, Ілля та Василь відповідають майже вголос − універсальним. Технічно грамотним, спокійним, винахідливим і фізично підготовленим, бо не так легко бігати полями та підійматися на найвищі точки, щоб наші військові не залишилися без зв’язку. Упевнена, завдяки, зокрема, і воїнам-зв’язківцям українським захисникам вдається успішно вибивати рашистів із нашої землі.
