Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Так сталося, що у 2019 році Богдана відрядили на двотижневі військові збори саме до частини, в якій він розпочинав свій армійський шлях. «Повертайся до нас, знову будемо разом, — казали йому бойові побратими. — Ні, хлопці, дякую, я вже до цивільного життя звик. Хоча, якщо буде треба, на захист України від ворога стати завжди готовий», — розчулено відповів старший солдат запасу.
У лютому 2022-го він повернувся. Щоправда, не до Дніпра, де колись ніс службу в полку охорони громадського порядку Національної гвардії, а до мотопіхотної бригади Збройних Сил України, де обіймає посаду планшетиста бойового розрахунку зенітно-артилерійського комплексу.
Богдан родом із Вінниччини. Волів стати будівельником, навчаючись на муляра у відповідному профільному професійному ліцеї. А після закінчення навчального закладу відразу отримав повістку з військкомату.
— За розподілом я потрапив на строкову службу до частини Нацгвардії, що дислокувалася в Дніпрі. Там ніс службу стрільцем, здійснюючи охорону важливих військових і державних об’єктів та забезпечуючи громадський порядок на вулицях міста. Графік чергування був дуже щільний: приміром, добу чергуєш на нафтобазі, наступного дня — відпочинок, згодом — патрулювання вулицями. І так по колу, — розповів колишній нацгвардієць.
А втім, хлопця не лякав такий насичений ритм армійської служби. Солдат швидко адаптувався та пройнявся відповідальністю, яка на нього покладається. А за рік після призову він взагалі вирішив не звільнятися та залишитися як контрактник.
Богдан знав, на що йшов, добре усвідомлюючи, що відтепер його ритм служби стане ще більш насиченим і значною мірою небезпечнішим.
Відтоді й упродовж року служби за контрактом його перебування в Дніпрі обмежувалося лише кількома місяцями. Решту часу він виконував завдання в районі проведення АТО, охороняючи південні рубежі держави поблизу Маріуполя.
— Я прибув до Маріуполя наприкінці 2016 року. На щастя, активні бойові дії тоді там не велися. Наше головне призначення полягало в охороні взводних опорних пунктів та несенні служби на блокпостах. Ну і, звісно, ми завжди були напоготові дати гідну відсіч рашистам у разі їхнього просування на наші позиції. Обіймаючи посаду старшого стрільця, я три місяці ніс службу в районі АТО. Згодом десь на місяць повертався до пункту постійної дислокації та знов вирушав на тримісячну ротацію. Загалом я провів на Донеччині близько десяти місяців. А потім вирішив пошукати щастя в цивільному житті. Гадаю, молодий ще, треба ще десь спробувати себе реалізувати, — сказав Богдан.
А реалізовував він себе у сфері торгівлі, працюючи і продавцем, і реалізатором продовольчих товарів на ринку, і старшим обвалювальником м’яса у великому київському супермаркеті.
— Згодом, у 2019 році, мене викликали до військкомату, мовляв, чи є бажання вирушити на двотижневі військові збори? Я, звісно, погодився. Ще б пак! Адже проходити їх доводилося саме на базі частини, в якій служив. До слова, у професійному сенсі збори пішли мені на користь. Адже тоді я опанував мистецтво ведення вогню зі снайперської зброї американського виробництва. Годі й казати, що, коли влучаєш в ціль, — подих перехоплює! Та й з товаришами по службі, які продовжували нести службу за контрактом, цікаво було знову зустрітися, — поділився спогадами старший солдат.
Хтозна, можливо, з часом він і повернувся би до своєї частини військовослужбовцем служби за контрактом. Але тоді, у 2019-му, колишній нацгвардієць все ще хотів налагоджувати своє життя поза військом. Однак ці плани були зруйновані вранці 24 лютого, коли Богдан, як і мільйони українців, прокинувся від ракетних вибухів. Прокинувся й свого слова дотримав — за кілька днів, скориставшись першою можливістю повернутися додому, на Вінниччину, відразу вирушив до військкомату.
Відтоді він несе службу в одній із мотопіхотних бригад, обіймаючи відповідальну посаду планшетиста та весь час перебуваючи на передовій боротьби з російськими агресорами.
Про особливості виконання своїх функціональних обов’язків, як він каже, особливо не поінформуєш. Вони відповідальні й не підлягають розголошенню.
Але, як стисло розповів Богдан, він несе службу у складі бойового розрахунку зенітно-артилерійського комплексу, який використовується для знищення рухомих та стаціонарних цілей противника. За допомогою спеціального програмного забезпечення старший солдат вводить точні координати цілей на планшет обстановки. А згодом в автоматичному режимі ці координати передаються командирові бойового розрахунку для подальшого відкриття вогню по живій силі та засобах ворога.
— Ми працюємо досить швидко. Нам гаяти часу не можна. Як кажуть, зволікання смерті подібне. Відстрілялися — і на колеса… Адже ворог може відповісти впродовж кількох хвилин, — розповів планшетист.
У такому режимі Богдан працює майже щодня, у складі свого бойового розрахунку завдаючи чималих втрат агресору. Після звільнення зі служби наприкінці 2017 року, він хотів знайти своє місце в цивільному житті, але доля розпорядилася інакше.
За вісім місяців широкомасштабної війни з російськими агресорами він тільки одного разу бачився зі своєю дружиною Наталією та донькою Софійкою, якій виповнився лише один рочок.
Але, на його переконання, зараз він більше потрібний тут, у строю відважних захисників України, куди пішов добровільно. Пішов через те, що інакше вчинити не міг. Адже його Батьківщина опинилась у смертельній небезпеці. І постояти за неї та за свою родину для нього — велика честь та святий обов’язок!
На знімках: планшетист старший солдат Богдан
Фото Дмитра Завтонова
