Боєць полку «Азов» із позивним «Панк» у мирному житті за професією стиліст-перукар та панк-рокер. Але тепер він досвідчений військовослужбовець, командир взводу.
За декілька місяців до широкомасштабного вторгнення Руслан переїхав жити до Львова. Але вже 24 лютого зібрав речі та поїхав на позиції до свого батальйону. Захисник родом із Луганщини, на запитання про досконале володіння рідною мовою, дивуючись, розповідає:
— Узагалі, саме в степах Харківщини, Луганщини, Донеччини й зародилось вільне українське козацтво. Важливо бути патріотом своєї землі, знати рідну мову та історію свого народу. Полк «Азов» якраз і виховує дух національної свідомості, — розповідає український воїн. Руслан справді схожий на наших козаків, яких так боялись вороги тоді. Та історія має властивість повторюватися, бояться вони таких і зараз — сміливих та розумних воїнів, які сповнені духом патріотизму.
— Воювати я пішов добровольцем, бо російські окупанти прийшли просто до мене додому, без жодного запрошення, — розповідає боєць. — До широкомасштабного вторгнення я мав досвід військової служби. Спочатку я вступив у батальйон «Азов», згодом до спеціальних військ Національної гвардії, був там артилеристом. Згодом три роки прослужив у морській піхоті, змінив профіль, став кулеметником. Воював на Донбасі, а саме на Донецькому та Луганському напрямку.
— 24 лютого я відразу приїхав на фронт до рідного мені «Азова». Був гранатометником. З часом став командиром відділення. А тепер командир взводу. Тоді ми обороняли Київську область, зокрема Бучу, Ірпінь, Горенку, — каже захисник.
Руслан дуже позитивний та відкритий до спілкування хлопець. Має багато друзів, улюблене хобі й дуже хоче нашої перемоги та миру в Україні. Перукарем-стилістом доводилось бути й під час служби, воїн показує свої світлини.
— Узагалі, мені пощастило залишитися живим і зі всіма кінцівками, — розповідає наш захисник. — Я їхав по завданню та підірвався на протитанковій міні, яка здетонувала під колесом мого авто. Чудом залишився живим. Єдине що — тепер маю металеві пластини в лівій нозі та щелепі.
Зараз Руслан перебуває на лікуванні в реабілітаційному центрі на Львівщині. Але дуже хоче якнайшвидше повернутися до своїх хлопців.
— Дуже вже відчуваю потребу бути там, допомагати своїм. Я навіть у лікарні після поранення намагався чимось допомогти своєму взводу. Завдяки співпраці з волонтерами передали сім автівок, комплекти форми, StarLink і ще всяке різне, що потрібно на передовій. Дуже вдячний волонтерам, які допомагали нам зараз та до широкомасштабного вторгнення. Також хочу висловити слова вдячності нашій невтомній патронатній службі «ЯНГОЛИ АЗОВУ» за їхню постійну підтримку. Це важливо, що ми всі об’єднанні взаємодопомогою та маємо на меті одне — вигнати окупанта з рідної землі.
