«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Військова професія ніби чекала на нього. Після закінчення 9-го класу Сашко спробував опанувати фах з обслуговування устаткування систем водопостачання та водовідведення. Але навчатися тривалий час за цією спеціалізацію не судилося. І коли навесні 2017 року на його ім’я надійшла повітка з військкомату, 20-річний юнак сприйняв цей факт як належне. Так і розпочався армійський шлях старшини команди одного із суден Військово-Морських Сил ЗС України головного старшини Олександра.
Мав водити БМП, а став командиром військового катера
Щоправда, безкозирку йому довелося надягнути не одразу. Спочатку Сашко потрапив служити до одного з елітних навчальних центрів, дислокованих на Чернігівщині. Він вже готувався обійняти сержантську посаду в одній із сухопутних частин, опанувавши в «учебці» фах механіка-водія та командира БМП, а тут військові моряки в роту завітали, мовляв, є можливість піти навчатися на флотського старшину у Відділенні військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Національного університету «Одеська морська академія», та замислився: «а чом би не спробувати?..».
У березні 2020 року військовий моряк отримав військове звання «старшина 2 статті» та невипадково одразу був призначений на посаду командира катера. Адже під час останнього курсантського стажування він обіймав саме таку посаду. Причому штатний командир катера тоді перебував у відпустці. Тож Олександр виконував його обов’язки в повному обсязі.
— Годі й казати, сподобалося: невеличке судно, у підпорядкуванні близько десяти осіб, а головне — ти на ньому старший! А це й довіра з боку командування, а разом з тим велика відповідальність, якої я ніколи не боявся. А якби боявся, то, напевно, і військовим не став, — каже нині вже головний старшина.
Війна в морі
Близько двох років він командував катером. А за два тижні до початку широкомасштабного російського вторгнення військовий моряк отримав нове призначення на посаду старшини команди іншого та більш потужного судна. Він швидко зібрав речі, провів дружину Вікторію разом з однорічним сином Сашком на малу батьківщину до Вінниччини, а сам з Миколаєва вирушив до Одеси, заспокоївши рідних, мовляв, облаштуюсь, а згодом і вас заберу.
Сподівання на краще, звісно, в нього були, але вони розтанули вже ввечері 23 лютого, коли пролунала команда про вихід судна на рейд:
— 24 лютого побачили перші ракетні «прильоти» на Миколаївщину. Вибухи не вщухали. Все навколо гриміло, заграва світилася. Так, було страшно, але паніки й розгубленості в діях матросів і старшин я не побачив. Виконуючи покладені на нас завдання, всі діяли чітко й упевнено як єдиний злагоджений механізм, — згадав старшина команди.
Загалом, після початку широкомасштабної війни, Олександр провів у морі близько трьох місяців. Про завдання, які довелося виконувати, звісно, розповідати не станемо. Вони — відповідальні та пов’язані з наближенням нашої перемоги над російськими агресорами. А от зустрічатися як із морськими, так і з повітряними силами противника доводилося неодноразово. Найновіший фрегат «адмірал макаров» завдовжки як футбольне поле намагався знищити українське, що майже втричі менше за габаритами, судно, але, як кажуть, відстрілявся вхолосту.
— Ми вже поверталися вночі на базу, як із сигнального містка доповіли, що по нас відкрито вогонь із рашистського фрегата. Випустивши по нашому курсу чотири 100-мм снаряди, найсучасніший російський корабель так жодного разу і не влучив в українське судно. Чому? Тому що ми добре маневрували під артилерійським вогнем та, як кажуть, на крок випереджали дії противника. В «адмірала макарова» і швидкість більша за нашу, але нічого в них не вийшло. А коли ми наблизилися до суходолу, вже добре відпрацювала наша берегова артилерія, і рашистський хвалений фрегат просто втік. А ми повернулися з бойового завдання без жодної пробоїни, — розповів український військовий моряк.
Це, так би мовити, лише один зі штрихів до портрета екіпажа корабля. Щодня матроси та старшини мужніли в запеклому протистоянні з ворогом. А разом з тим вчилися не тільки виживати, а й перемагати на війні.
Екіпаж судна збив російський СУ-34
Це був справжній фурор, успіх, радість, коли одним влучним пострілом із судна, на якому несе службу головний старшина Олександр, було збито російський бомбардувальник Су-34.
— Ми тоді завантажувалися в одному з портів. Своє завдання вже виконали та за деякий час мали виходити в море. А тут чую гул у небі та розумію, що літаки вже десь поруч. Тільки-но встигнув дати команду «Повітря!», як бачу, що над нами заходять два рашистські бомбардувальники та починають бити ракетами. Швидко відшвартувалися, а тут, наче навмисно, один із двигунів вийшов з ладу. Але, як це не дивно, якоюсь мірою це нас і врятувало. Адже судно почало ухилятися з курсу в бік. Через те Су-34, який розвернувся й зайшов над нами, не влучив по нас. А наш герой — старший матрос Дмитро — навздогін бомбардувальнику здійснив постріл із переносного зенітного ракетного комплексу. Як виявилося, прямо в ціль — Су-34 пішов курсом за русскім воєнним кораблем, — усміхаючись констатував старшина команди.
Старшина, вихователь, штурман та помічник командира екіпажу
Для своїх підлеглих він одночасно є старшиною, вихователем, штурманом та помічником командира. У головного старшини коло функціональних обов’язків дуже велике й різноманітне. Олександр і прокладає курс судна, і опікується за його живучість та всебічне забезпечення й морально-психологічний стан матросів і старшин.
Звісно, на відміну від мирного часу, на війні все стало складніше та відповідальніше. Хлопці зіткнулися з великими фізичними та психологічними навантаженнями. Але, пропри все, продовжують стійко долати труднощі на своєму нелегкому шляху. І в таку мить саме порада чи добре слово старшого товариша по службі мають для членів екіпажу велике значення.
Сам він за п’ятибальною шкалою оцінює дії екіпажу на відмінно. Йому, як старшині, додає оптимізму той факт, що хлопці досить швидко адаптувалися до умов воєнного стану. Вони не скаржаться на важку долю та чітко й злагоджено виконують покладені на них бойові завдання.
А додавати їм впевненості та заряджати оптимізмом власними діями намагається сам старшина команди. Він добре навчався в коледжі та наполегливо вдосконалював свої знання й навички в мирний час, а тепер успішно їх реалізує на війні.
Це саме завдяки грамотним діям Олександра та командира корабля, коли, після чергового пострілу з «адмірала макарова», на роздуми були лічені секунди, судну все ж таки вдалося вчасно зманеврувати та без жодної пробоїни вийти з-під удару рашистського фрегата.
Не розгубився старшина й тоді, коли поблизу місця базування корабля влучила ворожа ракета, внаслідок чого дістав поранення один із матросів. Олександру вистачило лічених секунд, аби зрозуміти, що трапилося, та швидко й зі знанням справи накласти турнікет на пошкоджену руку бойового товариша.
Фото автора
