Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Вже за добу трофейні гаубиці рашистів стали на службу в ЗСУ, після звільнення Торського та Зарічного, що на Донеччині. Їх та снаряди в кількості близько п’яти сотень залишили окупанти, які були змушені відступати під натиском українського війська.
Вони втікали. Таке враження, що ми застали їх зненацька. Як доказ можу показати БМП, яке стоїть ціленьке, а його екіпаж, видно, збоку курив, бо тепер їх їдять хробаки, — ділиться враженнями боєць ЗСУ на псевдо «Рів» і хвалить українську артилерію. — Той удар, який завдала наша артилерія, став нищівним для них. Нічого протиставити вони не змогли, просто тікали. Як результат — на дорогах величезна кількість спалених окупантів та техніки. А те, що цілі машини стоять по корчах, якими, навіть не спробували втекти, лише підтверджує, що бігли в паніці.
«Рів», піхотинець, зачищав Торське від окупантів, які не встигли втекти й не бажали здаватися.
— Їх кидає командування, а вони потім, на власний розсуд, хто куди. Уже минули дні, а рашисти досі по 2–3 людини, то з лісу вийдуть, то з яких корчів. Так поспішали, що залишили дві батареї 152-мм гаубиць із боєкомплектом та оптикою. Так, ми теж відступали, але навіть шкарпеток своїх не залишали, мовчу вже про зброю. Їхній бойовий дух на рівні плінтуса. Навіть усе, що награбували, покидали тут. У багажнику їхнього авто запаковані два туристичні велосипеди, алюмінієва драбина, побутові прилади й інші речі. Це не армія, — емоційно говорить піхотинець і продовжує розповідь про трофейні гаубиці. — Щодо гаубиць, то приїхали наші артилеристи, розвернули гармати і вже ними б’ємо по окупантах. До гаубиць залишили приблизно 500 снарядів, які всі полетять туди, де перебуває ворог. Бойовий дух у нас відмінний, нам його не позичати, і ми неодмінно переможемо.
У тому ж Торському командир мінометної батареї Максим розповів про бій за сусіднє Зарічне, який вів із побратимами.
— Ми супроводжували наступальні стрілецькі підрозділи. Працювали доволі інтенсивно, але з урахуванням того, що боєприпаси даремно використовувати не можна. Працювали так, щоби закрити переміщення ворожого особового складу, не допустити маневру та ураження наших підрозділів. Били по піхоті, яка відступала, й по піхоті, яка їх прикривала. Хто б що не говорив, але з боку ворога працюють не бовдури, а серйозні військові: одні відступають, інші забезпечують їхній маневр, тому все серйозно і відповідально. Ми ж усе зробили, що від нас вимагалося, — розповів Максим.
Село Торське та Зарічне, які розділяє лише міст, розташовані поблизу нещодавно звільненого Лимана.
