Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Виданий 2022 року в москві підручник з історії росії другої половини ХХ — початку ХХІ століття знайшли в одному з визволених населених пунктів Харківської області. Він є яскравим свідченням намірів російських загарбників індоктринувати українських дітей через систему шкільної освіти.
Хочеш перемогти ворога — виховай його дітей
Виклад подій у підручнику доведено до 21 лютого 2022 року — дня, коли російська федерація визнала так звані днр та лнр. Надрукували книжку вже після цієї дати, і потрапити до України вона могла лише після початку широкомасштабного нападу рф.
На Харківщину підручник привезли російські окупанти, щоб викладати за ним історію росії українським школярам. Натомість викладання історії України окупаційна влада планувала скасувати, заявляючи, що замість предмета «Історія України» у школах запровадять предмет «історія російської федерації».
В анотації книги зазначено, що головним результатом вивчення курсу має стати «формування в учнів російської громадянської ідентичності та патріотизму». Тож завданням підручника окупантів було сформувати в українських дітей чужинську російську ідентичність і перетворити українців на росіян чи, радше, малоросів. Саме це російські загарбники мають на увазі під «денацифікацією».
Читайте також: Перетворити українців на малоросів — стратегічна мета рф. Це те, що в них називається «денацифікацією» — експерт
Якщо ти хочеш назавжди перемогти ворога, тобі слід виховати його дітей. російські загарбники добре засвоїли цю східну мудрість і заходилися втілювати її в життя на тимчасово окупованих територіях України.
Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле. (гасло Партії у романі-антиутопії Джорджа Орвелла «1984»).
Тимчасовий контроль над системою освіти давав окупантам ілюзію контролю над минулим, а контроль над минулим, цілком у дусі знаменитої орвеллівської антиутопії, вони збирались використати для встановлення контролю над майбутнім.
«Так было, так есть и так будет всегда!»
У підручнику чітко простежується ідея безперервної тяглості «історичної росії» від сивої давнини до сучасності, причому у ХХ столітті росія беззастережно ототожнюється з срср. Таке бачення минулого є цілком традиційним для російської федерації, яка претендує на ввесь історичний спадок радянського союзу. Апогеєм такого підходу стало твердження владіміра путіна про те, що саме росія одноосібно перемогла в так званій Великій Вітчизняній війні, яка в уявленні росіян є Другою світовою.
Двадцяте століття цілком слушно назване в підручнику чи не найважчим у російській історії. Головною ж його подією, звичайно, визначена Велика Вітчизняна війна, перемога в якій буцімто продемонструвала усьому світові «велич і могутність» держави, яку автори підручника називають «наша». Після війни срср став однією з двох світових наддержав і це подається як головний здобуток всієї радянської (а в уявленні росіян — російської) історії. З огляду на це ліквідація срср оцінюється негативно, оскільки внаслідок кризи влади, кардинальних змін у політиці, ідеології та економіці відбулося «ослаблення держави і розпад країни».
читайте також:
Цікаво, що автори підручника послідовно уникають будь-яких оцінок радянської історії, прикриваючись численними питаннями і твердженням, що дискусії тривають і відповіді ще слід буде знайти колись у майбутньому. Таке уникання доволі показове, бо свідчить про неготовність ні засудити, ані схвалити радянський авторитарний (а за часів сталінізму і тоталітарний) режим. Достоту так само путін під час свого звернення 21 вересня 2022 року заявив, що то вписував леніна і сталіна у перелік видатних діячів російської історії, то викреслював їх звідти. Що називається, і хочеться тоталітаризму в повний зріст, і все ще колеться.
Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява. (алєксандр бенкендорф, шеф жандармів за правління російського імператора ніколая І палкіна).
Назагал же виклад російської історії в підручнику здійснено в дусі офіціозного патріотизму. Цілком згідно із твердженням одіозного шефа царської жандармерії алєксандра бєнкєндорфа, росія йде від славетного (нехай і трагічного) минулого через блискучу (нехай і суперечливу) сучасність до неперевершеного майбутнього. Слова російського державного гімну про те, що «так було, так є і так буде завжди» фіксують цю концепцію якнайкраще.
«Війна — це мир»
Що саме характеризує сучасність і майбутнє росії, дозволяє зрозуміти останній параграф підручника «російська федерація у 2012–2022 роках», у якому ключову увагу приділено російській агресії проти України. Події 2014–2022 років автори тексту подають у дусі методичок рашистської пропаганди. За їхніми словами, у лютому 2014 року в Україні відбувся державний переворот, внаслідок якого було повалено законно обраного президента віктора януковича і до влади прийшли радикальні націоналісти.
У відповідь буцімто почалися стихійні виступи російськомовних мешканців сходу і півдня України, які змушена була підтримати російська федерація. Саме це за офіційною державною версію російської історії призвело до приєднання Кримського півострова до росії. При цьому деталі подій підручник, зрозуміло, не розкриває, участь російської армії в окупації Криму не висвітлює, а про агресію рф проти України на Донбасі взагалі не згадує. Натомість всю увагу зосереджено на економічному розвитку Криму, будівництві Керченського мосту і федеральної траси «Таврида».
читайте також:
«днр» та «лнр» взагалі з’являються у викладі аж у лютому 2022 року, коли російська федерація визнає ці створені і підтримувані нею квазідержавні терористичні утворення. Економічні та політичні санкції, запроваджені за цей крок проти рф з боку ЄС та США визнаються несправедливими. Автори підручника звинувачують колективний Захід у тому, що він, як колись у роки «холодної війни», буцімто почав формувати в особі росії образ ворога. Про відповідальність самої російської федерації за неспровоковану агресію проти сусідньої України та окупацію її територій і порушення норм міжнародного права у тексті жодним словом не йдеться.
Цікаво, що автори детально і яскраво пишуть про приєднання Кримського півострова, однак воліють відбутися доволі сухими довідками про внутрішньополітичне та економічне життя країни. Вони намагаються не акцентувати увагу на непопулярних реформах на кшталт пенсійної, хоча і згадують про неї. Інформація ж про масштабні фальсифікації виборів, корупцію, придушення протестів, переслідування активістів, посилення репресій та засилля агресивної пропаганди у державних змі в підручнику взагалі відсутня. Не дивно, що у стислих підсумках за матеріалами параграфа окремим рядком згадано приєднання Кримського півострова, тоді як у характеристиці внутрішнього життя країни автори відбулися загальними розпливчастими фразами.
На тлі скупих згадок про внутрішнє життя країни привертає увагу захоплений опис війни росії в Сирії та характеристика новітнього російського озброєння. Саме тут російська федерація, за твердженням підручника, досягає найбільших успіхів. зриваючи плани США і НАТО «досягти зміни військово-стратегічного паритету на свою користь». Агресія, війна й окупація — ось що вдається росії найкраще, і саме це цікавить її найбільше.
Згадки про «специальную военную операцию» проти України у підручнику, звичайно, ще немає, однак загальний контекст викладу має підвести учнів до думки, що вчинивши агресію проти України російська федерація буцімто захищає свої незаперечні геополітичні інтереси у протистоянні з підступним колективним Заходом на чолі зі США.
На цьому тлі оксюмороном звучить одне з прикінцевих положень підручника, в якому наголошується, що російська федерація немов би активно обстоює мир і стабільність на планеті та «проводить зважену миролюбну політику з урахуваннями своїх геополітичних інтересів». Якщо росія, яка розпалює локальні конфлікти, веде гонку озброєнь, здійснює збройну агресію, є миролюбною країна, то, перефразовуючи Орвелла, «мир — це війна». Саме такий шизофренічний погляд на історію є нині панівним у російській федерації, і саме його збиралися накинути окупанти українським дітям через систему шкільної освіти.
