Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Учора на Алеї Героїв у Бучі на міському цвинтарі по вулиці Депутатській поховали полковника Збройних Сил України Михайла Матюшенка (08.01.1961−26.06.2022). Пілот найвищого класу з початком російсько-української війни повернувся до лав Повітряних Сил ЗСУ, щоби навчати майстерності молодих захисників Батьківщини. Загинув він під час виконання бойового завдання. Яким його запам’ятали бойові побратими та рідні, читайте в матеріалі АрміяInform.
Військовий капелан частини, в якій служив Михайло Матюшенко, на запитання про приналежність льотчика-аса до легенди про «Привидів Києва» відповів досить завуальовано.
− Ми знаємо, хто всі ці люди, але про це поки не можна говорити. Специфіка льотної роботи така, що славу військовий пілот, на жаль, отримує лише після того, як гине, − розповів священник Георгій Дучук. − Михайло Юрійович був льотчиком-інструктором, який передавав майстерність своїм учням. Це саме він з окремих «пальчиків» створив справжній бойовий кулак, який дав по зубах російським окупантам. Вираз «Око за око. Зуб за зуб» − тут це не про ненависть, а про справедливість. На початку війни два його учні ганяли в небі над Житомиром дванадцять російських літаків. Три збили, а дев’ять утекло. Михайло Юрійович був надзвичайно світлою людиною, яка насамперед була чесною перед собою і перед іншими. Це сильна чеснота, коли в людини слова не розходяться з його власним життям і справами.
Бучанський міський голова Анатолій Федорук на своїй сторінці у Facebook написав, що військовий льотчик був з Бучі, а загинув у небі над Чорним морем 26 червня. До війни герой працював керівником однієї з українських авіакомпаній.
— Був успішною людиною і ніколи не хвалився тим, чим займається насправді. Маючи активну громадянську позицію, очолював громадське формування охорони правопорядку, − згадує міський голова Бучі. − Свій безцінний досвід роботи Михайло Матюшенко — на позивний «Дід» — передавав молодшому поколінню.
Попрощатися з героєм прийшли сотні людей: рідні, колеги, побратими по службі, військовослужбовці ЗСУ, Національної гвардії України, воїни Сил тероборони Бучанського регіону, земляки та інші. Серед них були й колишні курсанти Михайла Матюшенка, які зі зрозумілих причин воліли залишатися анонімними під час інтерв’ю для численних ЗМІ.
− Перше моє враження: Михайло Юрійович здавався сильним чоловіком, серйозним військовим, який завжди до всього ставився критично. Але з часом я пізнав його інакшим. Багатьох учнів, можна сказати, виростив, зробив людьми, справжніми льотчиками. Для когось з нас він був татом, для когось братом, комусь вірним товаришем. Завжди міг вислухати, дати слушну пораду. Дуже тяжко ховати таких людей, − поділився один із учнів Михайла Матюшенка. − Серце його боліло за кожного з нас. За той час, що я служив з ним, з 2016 по 2020 рік, не було такого дня, щоб «Дід» не «побував» у моєму житті. За станом здоров’я він певний час не міг виконувати польоти, але не полишав нас ні на день. Він або відвідував нас, або це був просто телефонний дзвінок. Перед широкомасштабною війною він дуже переживав за молодь, за решту пілотів, за те, як їм належить діяти під час загострення ситуації. У нього був час, як він казав, віддати нам усе, максимум. Це був час навчити нас тому, чому ніхто не навчить, розповісти нам те, про що ніхто ніколи не розповість. Не жаліючи себе, не дивлячись на стан свого здоров’я, та в деяких випадках жертвуючи і власним особистим життям.
читайте також:
До широкомасштабного вторгнення росії на територію України Михайло Матюшенко звільнився з Повітряних Сил за станом здоров’я. Утім, 24 лютого 2022 року повернувся у військову авіацію боронити Україну від російської військової агресії. Вирушивши у свій останній політ, Михайло Юрійович залишив на землі дружню родину, зокрема доньку Маргариту, онука Тараса. Лариса Анатоліївна Матюшенко, його дружина, згадала, як її чоловік — один із «Привидів Києва», ухвалив рішення повернутися на військову службу.
− Мій чоловік дуже любив Україну. З дев’яносто першого року він виїхав зі свого місця служби лише для того, щоб повернутися на Батьківщину. Він знав, що буде її захищати так, як тільки зможе. Бо готувався до цього все життя. Він завжди дивився у її світле майбутнє, дуже любив молодь. Казав, що їх треба підтримати й захистити. Коли вже почалася війна, Михайло сказав: «Я маю повернутись — вони ще молоді, їм ще жити, їм ще піднімати Україну. У бій ідуть тільки старі!», − пригадувала дружина героя Лариса Матюшенко. — Я впевнена, що він буде янголом-охоронцем для всіх наших хлопців. Їх прошу: бережіть себе, будь ласка, за ради того, за що воювали й загинули мій чоловік, його побратими, заради кращого життя, яке, звичайно, буде. Він був дуже цілеспрямований і наполегливий у здійсненні своїх мрій і задумів. Він був дуже раціональний. Усе, що він робив, це не випадковість. Про свою участь у військових діях Михайло казав: «Я все життя на те вчився. Байдуже, що я вже дуже дорослий, я піду воювати. Бо я це вмію краще за всіх!».
− Жодні наші заперечення, умовляння Михайло не сприймав. Він з нами не сварився, не сперечався. Він просто мовчав й зробив так, як вважав за потрібне, − додала Лариса Анатоліївна.
читайте також:
Льотчик загинув 26 червня 2022 року в небі над Чорним морем біля острова Зміїний під час виконання бойового завдання. Полетів, як кажуть авіатори, у свій останній політ до своїх бойових побратимів, щоб навічно стати янголом-охоронцем мирного неба над нашою Батьківщиною.
Під час поховання льотчика Михайла Матюшенка над Алеєю-Героїв у Бучі відбувся політ МіГ-29 — так побратими українського патріота віддали шану своєму вчителю на позивний «Дід».
Фото Анатолія Бальчоса
