Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Після підписання мирної угоди між поляками й османами, в листопаді 1714 року керівництву Війська Запорозького заборонили вести відкриту збройну боротьбу за землі Правобережної України «від Случі до Дніпра», окуповані Річчю Посполитою. Тому козацька держава на чолі з Костем Гордієнком, центр якої тепер був у Олешківській Січі, обрала тактику партизанської війни.
Гайдамацькі загони — диверсійно-розвідувальні групи запорожців на всіх просторах українських воєводств Речі Посполитої стали щоденним явищем. А через 10 років повстання охопили майже всю територію окупованих російською імперією Гетьманщини та Слобожанщини.
Диверсанти на теренах від Перемишля до Путивля нападали на купців, посадових осіб польської й російської адміністрацій, невеликі озброєні загони супротивника, грабували склади, знищували економії, підриваючи таким чином економіку держав-окупантів. Гайдамаки стали уособленням правди й справедливості, лицарської честі та військової доблесті, захисниками знедолених і безкомпромісними борцями за рідну землю.
Наприкінці березня 1734 року частина жителів Олешківської і Кам’янської Січи утворили Нову Січ на території, яку контролювала москва. Новина про перехід Січі під протекторат росії стала для гетьмана Пилипа Орлика, який повернувся тоді до України, великим ударом. У його війську залишилося трохи більш як 2000 добре озброєних кінних і піших запорожців. Йому нічого не залишалося, як зробити ставку на гайдамаків. Вони стали головною силою визвольної війни, якою керував гетьман. На жаль, цей виступ згас разом із завершенням російсько-турецької війни у 1739 році.
Наступне велике гайдамацьке повстання було пов’язане із відновленням в 1750 році інституту гетьманства на Лівобережжі. Проте, не отримавши бажаного об’єднання під булавою Кирила Розумовського, виступ швидко перетворився на антимосковський і тривав до 1752 року.
1768 року вибухнуло повстання надвірних козаків — Коліївщина, яке стало останньою спробою відновлення козацької держави. Розпочавши визвольний похід із урочища Холодний Яр біля Чигирина, запорожці швидко поширили свою владу на значну частину Правобережжя.
Кульмінацією Коліївщини стало взяття міста Умані — найбільш укріпленої фортеці в південній частині польської України, відновлення державності Війська Запорозького та обрання гетьманом українським Максима Залізняка.
На жаль, Коліївщина була придушена спільно польськими й російськими військами. Але навіть після захоплення московітами лідерів повстання Максима Залізняка, Івана Гонти, Микита Швачки та Семена Неживого бойові дії тривали ще майже два роки.
Приклад відчайдушної боротьби гайдамаків надихав і продовжує надихати нові покоління українців. З 22 серпня 2018 року 93-тя окрема механізована бригада носить почесне найменування «Холодний Яр» на честь історичної місцевості, що уславилася своїми повстанцями.
