У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Приділяючи увагу цьому вікопомному кроку, ми рідко звертаємо увагу на кілька цікавих моментів. Вони можуть видатися другорядними і навіть дрібними на тлі визначної події, однак насправді саме такі деталі дозволяють відчути і зрозуміти гостроту моменту.
Універсал чи Акт?
Документ, яким сповіщалося про Незалежність України, слід було назвати Універсалом. На користь такого вибору свідчила вся українська історична традиція. Універсали Центральної Ради логічно кореспондували з універсалами доби Гетьманської держави XVII–XVIII ст., перекидаючи місток до нового документа. Обираючи термін «Універсал», укладач документа наголошував на тяглості української історії і державницької традиції не лише від Української Народної Республіки, але і від української козацької держави Ранньомодерної доби.
читайте також:
Тож не дивно, що автор початкового тексту, відомий український громадський діяч і дисидент Левко Лук’яненко, намагався назвати документ саме Універсалом. Це був оптимальний вибір − зі зрозумілих юридичних причин не годилися терміни «декларація» і «закон», по-радянськи звучав термін «декрет». У славнозвісній чернетці Акту проголошення незалежності України, написаній у звичайному шкільному зошиті, Левко Лук’яненко було і написав «Універсал», але потім узяв слово в дужечки, легенько і майже шанобливо закреслив і дописав правіше «Акт».
Проголошення чи відновлення?
Цілком логічним було би також закріпити в документі тезу про відновлення втраченої державності Української Народної Республіки. У чернетці Акту справді вжили було слово «відновлення», однак потім закреслили його і замінили на «проголошення». Зникло з остаточної версії й уточнення про те, що документ проголошується «продовжуючи традиції державотворення Української Народної Республіки, сформульовані 22 січня 1918 року в IV Універсалі».
Вдатися до таких змін укладачів змусила тогочасна політична ситуація. Це з позицій сьогодення назва «Універсал» і згадка про відновлення державності Української Народної Республіки видаються нам цілком природними. Однак у серпні 1991 року категорично проти могли виступити представники комуністичної більшості Верховної Ради, які сприймали УНР крізь призму офіційної радянської ідеології як буржуазно-націоналістичне державне утворення, до того ж вороже більшовикам. Тож щоб не зірвати голосування за документ, його зрештою вирішили назвати нейтрально − Акт, від слова «відновлення» відмовилися на користь «проголошення», а згадку про УНР узагалі прибрали.
ЗСУ − запорука Незалежності України
Нині проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року видається мирним і спокійним, однак наприкінці серпня 1991 року напруга в колишньому срср була надзвичайно сильною. Навіть після поразки путчистів у москві все ще не було остаточної впевненості в тому, що реакційні сили колишньої імперії не спробують застосувати армію для придушення революційного руху.
З огляду на ці міркування вкрай важливою стала Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні», згідно з якою всі військові формування на території республіки підпорядковувались українському парламенту, утворювалось Міністерство оборони України і розпочинався процес створення Збройних Сил України. Слід було готуватися до того, що Незалежність України доведеться захищати збройним шляхом, і Верховна Рада завбачливо зробила перші кроки у цьому напрямку.
Тож Незалежність України і ЗСУ народились одночасно − 24 серпня 1991 року.
