Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Приділяючи увагу цьому вікопомному кроку, ми рідко звертаємо увагу на кілька цікавих моментів. Вони можуть видатися другорядними і навіть дрібними на тлі визначної події, однак насправді саме такі деталі дозволяють відчути і зрозуміти гостроту моменту.
Універсал чи Акт?
Документ, яким сповіщалося про Незалежність України, слід було назвати Універсалом. На користь такого вибору свідчила вся українська історична традиція. Універсали Центральної Ради логічно кореспондували з універсалами доби Гетьманської держави XVII–XVIII ст., перекидаючи місток до нового документа. Обираючи термін «Універсал», укладач документа наголошував на тяглості української історії і державницької традиції не лише від Української Народної Республіки, але і від української козацької держави Ранньомодерної доби.
читайте також:
Тож не дивно, що автор початкового тексту, відомий український громадський діяч і дисидент Левко Лук’яненко, намагався назвати документ саме Універсалом. Це був оптимальний вибір − зі зрозумілих юридичних причин не годилися терміни «декларація» і «закон», по-радянськи звучав термін «декрет». У славнозвісній чернетці Акту проголошення незалежності України, написаній у звичайному шкільному зошиті, Левко Лук’яненко було і написав «Універсал», але потім узяв слово в дужечки, легенько і майже шанобливо закреслив і дописав правіше «Акт».
Проголошення чи відновлення?
Цілком логічним було би також закріпити в документі тезу про відновлення втраченої державності Української Народної Республіки. У чернетці Акту справді вжили було слово «відновлення», однак потім закреслили його і замінили на «проголошення». Зникло з остаточної версії й уточнення про те, що документ проголошується «продовжуючи традиції державотворення Української Народної Республіки, сформульовані 22 січня 1918 року в IV Універсалі».
Вдатися до таких змін укладачів змусила тогочасна політична ситуація. Це з позицій сьогодення назва «Універсал» і згадка про відновлення державності Української Народної Республіки видаються нам цілком природними. Однак у серпні 1991 року категорично проти могли виступити представники комуністичної більшості Верховної Ради, які сприймали УНР крізь призму офіційної радянської ідеології як буржуазно-націоналістичне державне утворення, до того ж вороже більшовикам. Тож щоб не зірвати голосування за документ, його зрештою вирішили назвати нейтрально − Акт, від слова «відновлення» відмовилися на користь «проголошення», а згадку про УНР узагалі прибрали.
ЗСУ − запорука Незалежності України
Нині проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року видається мирним і спокійним, однак наприкінці серпня 1991 року напруга в колишньому срср була надзвичайно сильною. Навіть після поразки путчистів у москві все ще не було остаточної впевненості в тому, що реакційні сили колишньої імперії не спробують застосувати армію для придушення революційного руху.
З огляду на ці міркування вкрай важливою стала Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні», згідно з якою всі військові формування на території республіки підпорядковувались українському парламенту, утворювалось Міністерство оборони України і розпочинався процес створення Збройних Сил України. Слід було готуватися до того, що Незалежність України доведеться захищати збройним шляхом, і Верховна Рада завбачливо зробила перші кроки у цьому напрямку.
Тож Незалежність України і ЗСУ народились одночасно − 24 серпня 1991 року.
